25 березня тихо та неепатажно відбулося святкування дня народження незабутнього Івана Семеновича Нагірняка. Лише аж у Заставні цю дату відзначили достойно, приурочивши до неї дебютну постановку однієї з останніх п’єс Івана Семеновича – «Камінь на серці». На цій події, у складі невеличкої делегації пошанувальників Іванового таланту від Новодністровска та Сокирянщини, пощастило побувати і мені.
Заставна – невеличке, привітне та досить древнє провінційне містечко у Чернівецькій області, розташоване практично поряд із Кіцманем. Перші письмові згадки про Заставну датуються 1589 роком. І по сьогоднішній день походження назви міста є не до кінця з’ясованим, однак найвірогідніша версія пов’язує її з розташуванням у давні часи на цьому місці митної застави. У місті нараховується близько 8400 жителів, воно невловимо схоже на Новодністровськ, але без багатоповерхової забудови. Уже наприкінці радянських часів, у 1985 році, у місті було введено в експлуатацію прекрасний будинок культури, де і розташувався створений ще у 1953 році самодіяльний народний театр. І по сьогодні, дякувати Богу, у будинку культури вирує мистецьке життя, яке тримається завдяки піклуванню владних структур і, найголовніше, завдяки самовідданій праці когорти ентузіастів. У будинку культури є прекрасна зала на 600 місць – з непоганою акустикою, з великою сценою, обладнаною пристойним підсвічуванням. Як і годиться, будинок культури розташовано на центральній площі Заставни, яка обладнана цілим каскадом фонтанів, що, на жаль, працюють за словами жителів міста лише у великі свята. Поряд із будинком культури відкрито також пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку.
Постановка п’єси розпочалась десь о 16 годині з показу коротенького фільму про спільні творчі поїздки акторів заставнянського театру і Івана Семеновича. Уже з перших хвилин п’єси і я, і заповнена на чверть зала заклякли, вражені і зачаровані грою акторів-аматорів, захоплені виром подій, що відбувались на сцені. Ніхто не помічав ні скромних (зважаючи на фінансову скруту у державі) декорацій, ні дещо прохолодну залу, ні скромний реквізит та відсутність гриму... Ланцюжок подій п’єси, хоча сюжет її відноситься до часів війни з німецьким фашизмом, віддзеркалював і непросте сьогодення, і щире кохання, тому запав у душу всім глядачам та й самим акторам – всі ніби переживали непрості колізії п’єси...
Тож були і сльози, і була овація зали, і були букети квітів – все ніби й так, як мало би й бути. Але мене не покидав душевний щем від того, що ця п’єса мала би бути поставлена там, де Іван народився і де відійшов у Вічність, до останнього подиху вболіваючи за долю нашу, за долю тих, хто прийде після нього та й після нас. Він не те, що не терпів, він не розумів неправди, він не міг і не хотів бачити тої кривди, що так розгулялася сьогодні. Його це боліло, тому, перемігши надважку хворобу, цього болю він витримати вже не зміг. А ми сьогодні навіть не можемо віднайти у нашому місті достойного місця для установки меморіальної дошки Іванові, яка не йому потрібна, а нам, нашим дітям та внукам – не на облуплений же фасад БК «Молодіжний» її ставити.
Після завершення п’єси, оскільки ніби на відзнаку дня народження Івана Семеновича через два дні в Україні мав відзначатись День театру, актори та режисер постановки були нагороджені відзнаками районної держадміністрації, районної та міської ради, відділів освіти та культури районної адміністрації.
По завершенню офіційної частини всі актори та наша делегація зібрались за спільним столом, де присутні ділились щирими спогадами про Івана, обговорювали гру акторів та плани народного театру Заставни на майбутнє, зокрема і про можливий приїзд його до Новодністровська з п’єсою «Камінь на серці». Ми говорили про те, що той нерукотворний, духовний міст, який Іван Семенович створив між Сокирянщиною та Заставнівщиною, не зруйновано – він стоїть і має стояти ще довгі-довгі роки.
Особливими гостями на прем’єрі були, звичайно, ж рідні Івана Семеновича Нагірняка, котрі із неймовірним трепетом вслухалися в кожне слово акторів, мимоволі чуючи поряд найрідніший голос. Тож давні друзі нашого дорогого земляка – театрали народного аматорського колективу «Дивосвіт» та всі глядачі щиро вітали й неабияк хвилювалися разом із дружиною Євгенією Семенівною Нагірняк, сином Олегом, онуком Андрійком, племінницею Наталією та рідною сестрою драматурга Євгенією, котра народилась з Іваном Семеновичем в один день. Саме її і розчулили дивосвітівці та новодністровці, сердечно поздоровивши з іще одним новим роком у долі та подарувавши багатоголосе «Многая літа!».
І дорогою додому учасники нашої делегації ділилися враженнями від поїздки. Говорили про те, що влада міста Новодністровськ, якщо вона дбає про містян, про достойне виховання молодого покоління, має забезпечити хоча б ремонт фасаду БК «Молодіжний», щоби скарби нашої національної культури доводились до містян у пристойному приміщенні, фасад якого гідно прикрашала б меморіальна дошка нашому видатному земляку – Івану Семеновичу Нагірняку.
Іван Фурман, учасник делегації, член музейної ради
Євгенія Семенівна Нагірняк, глибоко зворушена увагою, щиро дякує директору філії «Дирекція з будівниц-тва Дністровської ГАЕС» Василю Суботі, начальнику АТД Петру Телешману та водієві Сергію Куртишу за можливість відвідати прем’єрний показ вистави і бажає їм та усім друзям і колегам, хто долучився до поїздки і згадав добрим словом її дорогого й любого чоловіка Івана Семеновича, довгих та щасливих літ у міцному здоров’ї і родинному затишку.
Більше фото тут