26 квітня 1986 року Україна пережила наймасштабнішу аварію в світі. З цього часу цей день перетворився в День скорботи за жертвами Чорнобильської трагедії та день перестороги щодо відповідального використання мирного атому. Щоразу ми згадуємо і сумуємо за героями, які пожертвували своїм життям задля майбутнього цивілізації, а також пошановуємо колег, рідних і близьких, хто поруч із нами із болем згадує кожен свою весну на відстані 33 літ.
Щиро і притишено-скорботно було цього разу у концертній залі Новодністровської музичної школи – чорнобильський біль і невимовна туга за незбагненними втратами як під час жахливої аварії, так і впродовж трьох десятиліть, заполонив увесь простір… Згадували, затамовували сльози у болючих спогадах, поминали померлих, дякували живим за звитягу і приклад самовідданості, вручали грамоти землякам-чорнобильцям, покладали квіти до місця майбутнього пам’ятника. І молили Бога у передчуття Світлого Хрестового Воскресіння уберегти рідну землю для всіх грядущих поколінь і дарувати нам довгоочікуваний мир!
Господи, одведи і заступи!

Свіча на спомин

Оселі-привиди, плющем обвиті долі,
Химерний сон отих приречених осель.
Полин росте собі у душах мимоволі,
Іще чека дітей іржава карусель.

Блукає смерть одна в покинутих кімнатах,
Мовчать ікони, мов безликі, все мовчить.
Роки, роки – на крилах втрати, втрати, втрати,
Нова свіча ізнов на спомин миготить.

Такі ж світання в небі – тільки ні для кого,
Така ж весна цвіте… у зболених лісах.
То ж до якого, люди, ми йдемо порогу,
Впродовж років ніяк не каючись в гріхах?!

Вогненний вир усім нагадує і досі
Про чорний біль і незагоєні серця.
Сама земля за нас, людей, укотре просить
Із покаяннями Небесного Отця!

Оселі-привиди, плющем обвиті роки,
Дитячий світ на тіл посвідчень із «ЧАЕС»…
А чи нащадкам це зостанеться уроком
І мертва зона, мертве місто… і прогрес?...
Репортаж Інни ГОНЧАР