Четвертий розлучний вересень поволі ступає на поріг, аби заглянути осіннім сумом у душі рідних, близьких, колег і шанувальників, ставлячи одразу за першим листочком його календаря мовчазну трикрапку… Ми знову, зітхаючи, запалимо свічі пам’яті, подумки повертаючись у його новели і нариси, вірші і п’єси, журналістські нотатки і глибоку й змістовну публіцистику, а ще більше – у миті втішного і цікавого спілкування з ним, нашим добрим і мудрим, щирим і відданим літописцем історії рідної землі й Дністровської ГАЕС зокрема (де останні роки працював фахівцем зі зв’язків з громадськістю), Почесним жителем рідного села Ломачинці та міста Новодністровськ Іваном Семеновичем Нагірняком.

Родинним і дружнім колом відвідаємо його могилу серед рідних Ломачинецьких просторів, звідки рукою подати до його улюбленої Гострої скали, де неодноразово стрічався із поетичними побратимами, довіряючи прабатьківській землі свою віру, біль і сподівання. Комусь вдасться вклонитися його лагідному погляду з меморіальної дошки біля міського Будинку культури, де кілька років був директором, хтось неодмінно заглянув до його любої і найдорожчої подруги, дарованої Богом, Жені… А когось дивовижним духом рідного краю покличуть і зватимуть іще на добрі гостини його книги, аби сколихнути у єдиному оберемку Нагірнякового СЛОВА і людяність, і далекоглядність, і сердечність, і віру, і її, всеосяжну любов. І все тому, що обдарувала доля наш край цією винятковою, по-весняному сонячною людиною, водночас по-осінньому боляче осиротивши уже чотири роки як…

У переддень найсумнішої дати, у відповідь на спогади друзів і колег у Фейсбуці, Євгенія Семенівна написала: «Світла пам’ять про справжню Людину без краплиночки фальші... Він так любив життя, так прагнув справедливості і добра для всіх... Такі важкі випробування випали на його долю, як і на долю рідної України. А все сприймав серцем, а воно ж не кам’яне,... і не витримало... Ваня був на диво світлою і мужньою Людиною. Хай пам’ять про нього залишиться в серцях всіх, хто знав його, хто читав написані серцем новели, п’єси, нариси, вірші... Вічна пам’ять!»

І вкотре цитувала свого любого Івана:

Інна ГОНЧАР