Головна » На крилах чайки із Благовіщенською силою: золотий ювілей Лариси Шундрій

На крилах чайки із Благовіщенською силою: золотий ювілей Лариси Шундрій

15 квітня 2020 в 15:36 Переглядів: 1883

І знову переді мною – чистий лист, який уже давно чекає, коли ж я, нарешті, вихлюпну усе, що вже рясно визріло у багатих спогадах, висловлених і досі ще не сказаних побажаннях, а надто – доземній вдячності за людяність, притаманне їй якесь особливе світло і тепло душі і, звичайно ж, професіоналізм у справі усього її життя… Перше знайомство… Той журналістський спомин повертає у зустріч уже майже двадцятирічної давнини у щойно облаштованому у приміщенні дитячого відділення міської поліклініки кабінеті, враження від якої яскраво і навіть бережно сховані у моїй професійній скарбничці єства, бо привітна і щиро відкрита усмішка душі молодої білявки одразу щось помітила як на сторінках мого записника, так, на щастя, і в мереживі уже наших спільних життєвих стежин.

Так уперше історію сімейної медицини в Новодністровську розпочала Лариса Петрівна ШУНДРІЙ, а мені тоді довелось розповісти городянам і про тодішнє нововведення у вітчизняній медицині, і про лікаря, яка розпочала практикувати у нашому медзакладі.

Упевнена, що цієї миті чи не всіх читачів, хто знає цю людину чи лікується у неї, об’єднали напрочуд теплі промінчики добра, адже ця жінка іде по життю саме так: шануючи кожного пацієнта, легко знаходячи найпотрібніші і найважливіші слова підтримки у будь-якій ситуації, водночас визначаючи найнеобхідніше задля зцілення людини; старанно й ретельно вдосконалюючи свій фаховий рівень і не боячись продовжує постійно вчитись бути направду лікарем, що дарує омріяний лік; легко і щиро випромінювати добро і любов у сімейному та дружньому колі, водночас майстерно поєднуючи це зі ще однією родиною – медичною; при цьому залишаючись безвідмовною, хоч і стриманою, твердою і рішучою, хоч і навдивовижу м’якосердою, наполегливою, хоч і залюбленою у тишу свого усамітнення, відданою роботі, хоч і щедрою і завжди гостинною хазяйкою, і що прикметно – із неодмінним ароматом смачної кави.

Такими ж щедрими були нещодавно зізнання Ларисі Петрівні в любові та прихильності у колі її колег з нагоди сяючого золотого ювілею, і це не міг зіпсувати отой огидний вірус з короною, позаяк іменинниця, народжена у світлу Благовіщенську днину, попри все і навіть всупереч всьому заслуговує і на шану, і на вдячність, і на сюрпризи, і на розкошування душі! І навіть день ангела даровано їй долею одразу наступним листочком календаря, аби, відчуваючи його силу, стійко долати і втрати, і болі, і розпач, і обра̍зи, залишаючись доброю, ввічливою, душевною і, зрештою, справжньою.

І хоч наше страхаюче новинами сьогодення внесло, безумовно, свої корективи, перекресливши усі ювілейні мрії та плани, Лариса, після чергової поїздки у складі мобільної бригади до контактних осіб, спокійно зізнавалася: «Що ж поробиш, це – моя робота!»

Цікаво, що назустріч справі усього свого життя, з якою пліч-о-пліч і вдень, і вночі вже 23 роки, випускниця Ломачинецької середньої школи ішла, спочатку відчувши у трудових непростих буднях атмосферу і смак медичної справи, а вже потім – оволодіваючи професією у Чернівецькому медінституті. Так згодом у сільській амбулаторії Ломачинців з’явилася молода дільничий лікар-терапевт. А вже з 2001 року професія привела її у Новодністровський заклад, де ми і познайомились, часто зустрічаючись потім під час її ще й профспілкових турбот, де вона головувала, – у підготовці цікавих святкових програм. Помітною сходинкою визнання професійних та організаторських здібностей Лариси Петрівни стало призначення її на посаду завідуюча поліклініки: упродовж 8 років вона була надійною підтримкою головного лікаря Тетяни Іванівни Щасливої, котра дякує долі, що свого часу таки не помилилася у своєму виборі й розгледіла у тендітній жінці чудового фахівця, вірного порадника і добру колегу. Їхній професійний тандем продовжує міцніти і нині: перейшовши у сімейну медицину новоствореного Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги», Лариса Петрівна, лікар вищої категорії загальної практики-сімейної медицини, успішно і, головне, сумлінно та віддано, виконує обов’язки завідуючої амбулаторії.

І коли вже годинник давно натякає на завершений робочий день, Лариса ледь не чайкою (з латинської мови – «ларус» – її ім’я означає «чайка») мчить у свій направду райський куточок, що присів собі над ожівським яром на тітчиному обійсті і тепер зустрічає свою нову господиню яскравими барвами її улюблених квітів, у яких її душа і розкошує, і на диво легко перезавантажується. Бо вектор душі цієї жінки завжди спрямований на дорогих і любих серцю людей: матусю, синочка, сестричок, рідних по духу подруг і…, звичайно ж, на нетлінну пам'ять про дорогого синочка і татуся, навічна розлука з якими залишила на серці незагоєні рани й рубці.

А між тим життя триває, і телефон її таки не замовкає, а вона уважно виокремлює хвилини для всіх, зрідка відписуючи «Передзвоню». Улюблені білі троянди щемно нагадують про ювілейну весну, хоч із присмаком нашої загальної біди, а вже так хочеться отих справжніх і простих обіймів, дарма, що зі сльозами на очах! Ще скуштуємо ми нашої іменинної кави, неодмінно скуштуємо, і за батька мого вкотре низькоуклінно подякую, котрим вона опікувалась до останнього його подиху, і за маму вкотре скажу спасибі, котра цінує і поважає її, як рідну, і обнімемось, і порадіємо за наших хлопців, бо ж пов’язала нас доля по-особливому: мій народився в один день із нею, а її син – зі мною!

Ларисо Петрівно, нехай ваше серце завжди зігріває надія і добрі посмішки дорогих людей! В очікуванні Великодньої святості – усіх земних благ, духовного розвитку, душевного спокою, Божого промислу і волі у всіх справах і починаннях, радості торжества, міцної віри і безмежної любові!

Зі щирою вдячністю за все – Інна ГОНЧАР