Що ми знаєм?
Що ми знаєм про прапор землі,
У якої відібрано тишу,
У якої спалили політ,
А душа лиш заплакано дише?!

Що ми знаєм про матір оту,
Що в навічній межі перед сином,
Про налякану там сироту,
У підвалі принишклу родину?!

Що нам свято – крізь їхню біду?
Чим заплутано правди мовчання?
Хто нам кров’ю вписав на роду
Сходом спалене бачить світання?

Що ми знаєм про сльози і біль,
І про холод та спеку й безсоння,
Коли косить життям заметіль
І пульсує востаннє на скронях?

Що ми чуєм? Парад – не парад…
А як кроком вимірюють долю?
Чи ми чуєм, як плаче наш сад
І здригається муками поле?..

21.08.2019

Я горнусь до своєї землі,
До її світанкового дива,
Відчуваю всі болі й жалі
І змережані ранами ниви.

Я мовчу і пекучу сльозу
Витираю щоразу, мов серцем,
І вслухаюся в кожну грозу,
Чи бідою вона не озветься.

Я вдивляюся в неба блакить
І єднаю зі стиглим колоссям.
Тільки чую, як страшно болить
Все, що з Вічністю горем злилося…

Я молюся за доньок й синів,
За щасливу вкраїнськую долю,
Щоби прапор завжди майорів
Лиш у мирі, свободі і волі!

Я схиляюся в шані про тих,
Хто злетів, обірвавшись струною,
Хто не зміг, не почавши, не встиг,
Залишившись бриніти сльозою…

Я ось тут, але там – всі думки,
І душа, і слова, й моя мрія,
Й української долі рядки,
І нев’януча наша надія!

19–20.08.2019
Інна ГОНЧАР