Зустріч у міському музеї з нагоди Дня народження Сергія Семеновича Гандзюка та встановлення меморіальної дошки на Будинку управління будівництвом стала направду дружнім стрічанням із доброю, світлою, інтелігентною і високопрофесійною людиною, хоча, на превеликий жаль, – уже лише місточком із Вічності…
Із перших хвилин велика родина друзів і колег з інтересом вслухалася у розповідь про життя, професійне зростання і, звичайно ж, незабутній внесок Почесного жителя у розбудову міста енергетиків, яку підготувала невтомна берегиня історичної пам’яті про Новодністровськ та його людей Галина Олександрівна Разгонюк. Особливими гостями, слухачами та учасниками тієї незабутньої розмови були, звичайно ж, дружина Сергія Семеновича Марія Федорівна, син Олександр Сергійович та донька Галина Сергіївна, у чиїх поглядах та серцях кожне слово неодмінно відлунювало великою любов’ю і нетлінною пам’яттю про дорогу людину. Велика родина ветеранів будови, котрим пощастило працювати під керівництвом С. С. Гандзюка і бути особисто знайомим, упродовж кількох годин щиро вплітала у мереживо задушевної розмови свої спогади, рясно защедрені повагою і вдячністю долі за зустріч зі справжньою особистістю, яка стала для Новодністровська історично вагомою.
Із хвилюванням повернувся у свою молодість Іван Юхимович Кузь, коли ще механіком у 1977 році познайомився із тоді головним інженером С. С. Гандзюком. І що б не згадувалось: період відділення від Дніпробуду, нестача палива, коштів та будматеріалів,  низка інших проблем – відповідаючи згодом за постачання на будові ДКГВ, фахові й людські риси висококласного спеціаліста й керівника довелося відчути й оцінити: «Сергій Семенович понад усе любив будову, розчиняючись їй достоту, незважаючи на чиїсь високі посади та недосяжні міністерські кабінети, віддавав справі усього життя душу, дуже хвилювався, коли щось довго не вдавалось, розумів усіх і, що важливо, хотів, аби новодністровці були забезпечені житлом – щоб на будові не було черги на квартири! Незабутніми були й відпочинки та неодмінна його пісня».
Сергій Володимирович Звєрев із перших хвилин своїх спогадів із тремтінням у голосі розпочав з того, що, на жаль, не зміг провести свого часу у 2007 році С. С. Гандзюка в останню путь, хоча саме це дозволило відчувати цю втрату по-іншому, наче колега і добрий друг відбув у довготривале відрядження… «Чесний, справедливий і непідкупний, Сергій Семенович спокійно міг би бути Міністром! Не боявся ніякої роботи, попри свою зайнятість, завжди знаходив час для громадської роботи: саджав дерева, установлював лавочки у лісо-парковій зоні, фарбував будиночки у дитячому таборі – він прагнув зробити життя новодністровців всебічно комфортним! Із іменем цього невтомного інженера-керівника і чесного патріота я пригадую цілу плеяду творців, котрі, завдяки ентузіазму й наполегливій праці, будували тоді усе для народу!» – продовжував гість, із неабияким трепетом прочитавши згодом щиру й глибоку присвяту імениннику, чий день народження ми святкували уже лише під пильним поглядом його доброго погляду у мерехтінні поминальної свічі.
Із теплотою в серці розповідав свою історію пам’яті про Сергія Семеновича і Юрій Олексійович Козловський, а саме про велику співпрацю керівника з усіма громадськими та партійними організаціями: «Він розумів потреби і проблеми усіх без винятку, незважаючи ні на посади, ні на вік, по-батьківськи доброзичливо намагаючись вирішувати наболілі для мешканців та працівників питання. Варто зауважити, що С. С. Гандзюк ніколи не нав’язував своєї думки, не наполягав, вислухавши усіх на будь-яких зборах, виважено лише пропонував власний погляд. А ще – керівник ніколи не користувався жодними привілеями – він завжди скромно очікував у магазинах чи на базарі зі своєю «авоською» і відмовлявся, коли пропонували пройти без черги».
Дуже несподіваними були он-лайн спогади про виключну порядність та надійність Сергія Семеновича, його виваженість, урівноваженість та повагу до людей від головного редактора багатотиражки «За високі темпи» за час його керівництва Галини Зиновіївни Малахової, яка врешті наголосила: «Дуже віриться, що нині наш ювіляр – із Богом, адже він – кришталево чиста особистість!»
Не міг не долучитися до цієї розмови, звичайно ж і представник славної когорти бригадирів, сват С. С. Гандзюка, Петро Арсенійович Волощук: «Пам’ятно те, що за будь-яких обставин у розмові з Сергієм Сергійовичем кожен мав беззаперечне право висловити своє бачення розвиту міста й енергетики, тому що це була відкрита, душевна і добродушна людина, яких тепер – одиниці! Завжди із вдячністю згадую, як керівник такого рівня постійно із розумінням підтримував мої ініціативи та новинки стосовно робочого процесу. А вже про надзвичайно цікавого співрозмовника й соліста під час відпочинків – годі й казати!.. Однак сьогодні дуже важко говорити…»
Із когорти Почесних жителів нашого міста до щирої розмови приєднався і Анатолій Васильович Шамбра: маючи цілу низку спогадів і як директор, і як сусід: «Куди б не глянув, усе повертає до співпраці і спілкування з цією надзвичайною, грамотною і чесною людиною – і як садили сад біля школи, і коли доводилось щороку робити ремонти у школі – Сергій Семенович відгукувався на всі прохання, зокрема і численні туристичні поїздки для дітей за рахунок будови, незважаючи на маршрути. І навіть, коли він перебував на заслуженому відпочинку, із задоволенням відгукувався на запрошення і брав участь у шкільних заходах. Пам’ять про таку людину житиме вічно у наших серцях».
Із приємністю у спомини повернулася і Раїса Миколаївна Кисельова, котра розпочала трудовий шлях у нашому місті старшим вихователем гуртожитків і надзвичайно дивувалась величі його організаторських здібностей та умінню цінувати людей і цікавитися життям простих людей: «Чимало незабутнього пов’язано із облаштуванням нашого піонерського табору та школи № 2 – він особисто тримав на контролі й комфорт дітей, і постачання, й умови, навіть до найменших дрібниць. Я вдячна долі за людей на моєму шляху, подібних С. С. Гандзюку. Вважаю, що Новодністровськ повинен мати не тільки меморіальну дошку, а гарний пам’ятник ось такому керівнику і творцю міста».
На відстані Інтернету своє щире захоплення цією особистістю передав з Ізраїлю і Самоїл Мойсейович Печкар, котрий на власному досвіді переконаний, що є люди, віддані своїй справі, напевне, це те, чого так не вистачає сучасній Україні. Також глибоку повагу талановитому керівнику, хорошій людині та своєму мудрому вчителю передав і Анатолій Семенович Козлов. Сердечними спогадами на кількох аркушах поділився і передав на цю зустріч тодішній очільник ГРП Ростислав Васильович Хомяк, котрий із особливим теплом пригадував кожен момент, як доводилось оббивали пороги у Міненерго, зокрема, з яким терпінням і тактовністю вів себе С. С. Гандзюк у розмовах із впертими чиновниками; забути про такого яскравого соліста під час відпочинків та оптиміста по життю, якому вдавалось підтримувати доброю порадою усіх, просто неможливо! На превеликий жаль, так і не встиг написати свої спогади, як було домовлено із організаторами, один із перших помічників Сергія Семеновича Михайло Петрович Попов – за тиждень до цієї ювілейної дати він відлетів у Вічність…
Від славної когорти енергетиків та нинішніх керівників своє слово мовив і директор Дністровської ГАЕС Василь Йосипович Субота, котрий із далеких 70-их років зберіг у душі добру пам’ять про надзвичайно порядну і чуйну людину – Сергія Семеновича, адже «саме такі особистості й залишають особливий відбиток у долі та становленні молодих; тож тим, якими ми стали сьогодні і яких досягли результатів, справді завдячуємо такому наставнику; щемним спогадом зостались у душі і незабутні зустрічі на природі у дружньому колі із задушевною піснею».
Галина Федорівна Нагорянська з приємністю передала найщиріші вітання від колишнього керівника будови Володимира Михайловича Плотнікова, який у телефонній розмові озвучив спогади про його співпрацю з Сергієм Семеновичем у спорудженні Дністровського гідровузла: «Те, що усі тили на будівництві були цілком підготовлені і завжди надійні – це заслуга головного інженера С. С. Гандзюка, котрий, що важливо, ніколи не забував про звичайних людей праці!»
Із неймовірними відчуттями звернувся до усіх присутніх та організаторів на завершення цього ювілейного стрічання і син – Олександр Сергійович, голосом їхнього роду низькоуклінно подякувавши новодністровцям за збережену пам’ять про батька, який, безсумнівно, вартий і тих добрих слів, і вселюдської шани. Особливими сімейними спогадами та історіями з життя родини Гандзюків він направду розчулив аудиторію, бо любив цікавитись і спостерігати за батьковими буднями та святами, а надто – розмовляти із ним про все на світі, шукати поради й водночас знаходити повсякчас гідний приклад для наслідування, аби згодом бережно передавати набутий скарб своїм нащадкам. До сердечних слів подяки громаді приєдналася і донька – Галина Сергіївна.
...Вечірні сутінки оповили поступово ювілейну днину, а друзі й колеги зі щирими посмішками все згадували й насолоджувались і своєю молодістю, що мимоволі виглянула із незримої завіси літ, і гарною піснею, яку так любив Сергій Семенович Гандзюк, і чудовим товариством, що так шанував володар звань «Ветеран праці», «Ветеран Великої Вітчизняної війни», «Ветеран «Дніпробуду», «Почесний енергетик СРСР», «Заслужений будівельник України», «Почесний громадянин Новодністровська»; медалі «За трудову відзнаку», ордена Жовтневої Революції та «Знак Пошани», переможець загальноміського конкурсу «Людина року–2003» у номінації «Ветеран будови ДКГВ».
Інна Гончар, фото Вадима Ревуцького