І світиться душа
02.01.2019 Переглядів: 1853
Таке враження, що вона прагне виговоритися з усім навколо і з усіма… І не просто, а щиро висповідатися на поетичній струні, заримувавши у ній мереживом Божого дару й любов, і небайдужість до світу, і біль за втраченим, і вимріяне майбуття, і сміх крізь сльози, і навіть звичайнісінький подих буденності. А ще – не уявляє себе без пісні! Така собі співоча душа багатої на творчу палітру жінки, доброї приятельки і подруги, люблячої бабусі й небайдужої городянки – Олени Кирилівни Богуцької.
«Зі мною, наче розмовляє Небо…», – відверто зізнається вона собі і світу, і бережно збирає слово за словом, легко виплітаючи свої зізнання і переживання, відчуття і навіть… мовчання у поетичну таїну. І продовжує: «Я, виявляється, нічого не забула! Я все згадала і тепер сортую».
Нічого не буває просто так – кожен із нас саме у свій означений час Х повною мірою усвідомлює цю істину: на власному приладі, на своїх же помилках, як і досягненнях. От і в Олени Кирилівни він настав, той особливий період, коли, вона, іноді стомлена від минулого, іноді ним же спустошена, іноді оновлена і окрилена сьогоденням, а то і удосконалена досвідом, зізнається: «Живу неквапом, мабуть, заслужила, і маю час на роздуми й оцінку».











