Головна » Дитина за кордоном: ризики й небезпеки, які трапляються з дітьми за межами України

Дитина за кордоном: ризики й небезпеки, які трапляються з дітьми за межами України

29 липня 2022 в 16:02 Переглядів: 491

Понад 4 млн українців за даними ООН виїхали закордон через вторгнення росії. Переважно це – жінки й діти.
Діти є найбільш вразливою категорією біженців. Вони можуть стати мішенню торговців людьми або потрапити в інші форми експлуатації. Окрім того, за кордоном на дітей без батьків можуть чекати й інші ризики, зокрема, пошук житла чи прихистку, непередбачувані фінансові витрати, проблеми зі здоров’ям тощо.
Чи впливає виїзд дітей без батьків на дитячу психіку?
Саме батьки є гарантами безпеки й опорою для дитини. Якщо їх поруч не буде, цей досвід може травмуват і дитина може відчувати себе покинутою. Психологи пояснюють: «Втрачаючи зв’язок з людиною, яка була для неї всім, дитина може ставати тривожною, що "так тепер буде завжди", відчувати певну зраду…».
Є ризики, що в майбутньому, коли дитина стане дорослою, не зможе встановлювати близькі стосунки. Намагатиметься не прив’язуватися, щоб нікого не втратити.
Такий дорослий може потребувати психологічної терапії. Це часто буває з дітьми, яких батьки залишали на бабусю/дідуся, а самі, наприклад, їхали на заробітки.
Під час таких руйнівних для життя подій як війна, у дітей часто виникають питання до батьків на питання: "Що зі мною буде, якщо ти помреш", "Якщо я помру". Якщо батьків поряд немає, дитина залишається з цими питаннями наодинці. "Тому добре, коли поруч із дитиною хоча б одна доросла близька людина, щоб на ці питання відповідати", – чим менший вік дитини, тим травматичнішим може бути для неї рішення батьків. Водночас, якщо маленька дитина може про щось забути (спрацьовують психологічні захисні механізми), у більш дорослих дітей це краще закарбовується. Також під час війни окремі діти можуть дорослішати, але у більшості спостерігається вікова регресія. Тому 16-річні діти можуть відчувати себе на 10 років.
Якщо батькам треба відпустити дітей подалі, задля їхньої безпеки важливо виконати декілька правил.
1) Щоб уберегти психіку від травмованого досвіду, пояснити, чому ви це робите,
"З дитиною будь-якого віку сісти і проговорити. Не казати: "Для тебе так буде краще" і все, а пояснити: "Я тебе так люблю, що не можу тебе втратити", "Якщо будеш у безпеці, мені не треба буде хвилюватися про тебе, я зможу працювати краще".
2) Делегувати свої батьківські повноваження конкретному дорослому, який буде поруч.
Розповісти про це дитині: "Поки будемо в розлуці, тітка, наприклад, Надія, буде заміняти мене. Слухайся її. Якщо виникають питання – не бійся та звертайся до неї".
Важливо, щоб ця людина не просто виконувала формальні обов’язки нагодувати й дати прихисток, а могла психологічно підтримати дитину розмовами, обіймами. Тому краще, коли дитина їде від батьків із кимось, кого раніше добре знала.
"Якщо дитина, наприклад, хотітиме в туалет, але посоромиться про це сказати чужому вголос, це може додатково тиснути на її самосприйняття: "Я недолугий, несамостійний". Такі речі недопустимі»
3) Якщо батьки відправляють дитину кудись без себе, мають навчити її просити про допомогу.
4) Важливо тримати зв’язок.
Домовитися з дитиною, як будете його тримати (смс, телефоном). За можливості, встановити режим, наприклад, щоранку о 8:00 або щовечора, щоб побажати один одному доброї ночі. Не може бути заборон на дзвінки батькам.
5) Добре, якщо зможете продовжити родинну традицію, що існувала до розлуки.
"Читали дитині казочку на ніч до війни – за можливості, читайте телефоном або через відеозв’язок".
6) Невизначеність часових кордонів під час війни – додатковий тиск, що погіршує стан дитини.
"Коли, наприклад, дитина їде з дому на навчання, точно знає, коли приїде на канікули. Коли дитина не знає, коли повернеться додому – це часова безодня, що травмує дітей", Готуючи дитину до від’їзду, батькам не слід казати: "Скоро будемо знову разом". Через це дитина може опинитися в стані синдрому відкладеного життя. Краще сказати щось на приклад: "Три місяці точно не зможемо зустрічатися. Давай спробуєш у межах цього часу жити життям, яке налаштуєш для себе»
Як захистити себе та свою дитину за кордоном?
Щоб захистити себе та свою дитину за кордоном, важливо знати про можливу небезпеку та дотримуватися певних правил.
Якщо ви або ваша дитина в небезпеці – телефонуйте місцевим екстреним службам та звертайтеся до посольства України в країні призначення. Лінія екстреної допомоги в ЄС – 112.
1. Завчасно зробіть фото всіх документів, які посвідчують вашу особу та особу дитини. Зберігайте копії цих документів у вашій електронній скриньці, щоб мати до них доступ навіть якщо втратите телефон;
2. Нікому не залишайте свій паспорт і документи дитини (під заставу, для «оформлення документів», реєстрації, або з інших причин;
3. Зустрічайтеся з незнайомими людьми (якщо це справді потрібно) лише в громадських місцях. Попередьте знайомих – куди ви пішли та з ким маєте зустрітися;
4. Намагайтеся постійно бути в контакті з дитиною (тримайте за руку, не відходьте від візка) перебуваючи в натовпі або приміщенні з великою кількістю людей;
5. Не залишайте дітей з незнайомими людьми, якщо вони не є представниками влади приймаючої країни або волонтерами. При цьому залишати дитину можна тільки в офіційних спеціально призначених для цього центрах, котрі надають дозвільні, освітні або інші послуги для дітей та їхніх батьків;
6. Поговоріть з дитиною – як діяти, якщо вона загубилася: залишатися на тому місці, де це сталося; звертатися за допомогою лише до людей у формі; не панікувати; нікуди не йти з іншими дорослими, якщо вони не є представниками поліції або іншими людьми в формі (соціальними працівниками, лікарями, тощо).
7. Довіряйте лише офіційним представникам влади, неурядових та міжнародних організацій, або волонтерам приймаючої країни. Зазвичай вони одягнені у форму, мають бейдж, перебувають в офіційних установах. Не соромтеся попросити пред’явити документ, що засвідчує приналежність до організації.
8. Подбайте про те, щоб у кишені дитячого одягу була записка з інформацією про дитину (ім’я, прізвище, рік народження, ваші контакти, контакти інших близьких людей, медичні потреби, якщо вони є). Якщо дитина досить доросла, попросіть її запам’ятати цю інформацію.
9. Користуйтеся лише офіційними джерелами інформації для отримання допомоги у країні призначення. А саме:
• офіційними сайтами посольств і консульств України в країнах вашого перебування, їхніх представництв у соціальних мережах, які обов’язково є верифікованими (синьою галочкою); міграційних служб та міжнародної організації з міграції);
• міністерства закордонних справ та міністерства внутрішніх справ;
• управління соціального забезпечення та страхування в країнах перебування.
10. Якщо ви або ваша дитина в небезпеці – телефонуйте місцевим екстреним службам та звертайтеся до посольства України в країні призначення. Лінія екстреної допомоги в ЄС – 112.
Служба у справах дітей Новодністровської міської ради