Сокирянські комунальні ЗМІ протягом останніх років стали для районних можновладців надійними інструментами маніпуляції свідомістю мешканців краю. Із особливою інтенсивністю потік бруду почав виливатися на Новодністровську громаду від тоді, як місто енергетиків виступило ініціатором добровільного об’єднання навколо себе прилеглих населених пунктів. І якщо далеко не кожен слухач візьметься записувати ефір місцевого FM, аби добиватися спростування брехливих фактів, то публікація в газеті, що має зверх 4 тисяч тиражу, є залізобетонним доказом у суді.
Між тим уже досягається точка кипіння у читачів. Неодноразово на громадських слуханнях та сесіях сільрад у придністровських селах особисто чула обурення мешканців стосовно інформаційного наповнення районки, а саме її однобокого висвітлення процесу децентралізації на Сокирянщині. Навіть більше, зі слів людей, частина публікацій, спрямованих проти об’єднання із містом енергетиків, була за підписом осіб, які не були їхніми авторами та дізнавалися про власні «літературні шедеври», лише отримавши свіжий випуск газети. Крім того, на сесії у с. Ожеве звернула увагу на цікаву репліку, спрямовану представникам районних ЗМІ: «Чому „Дністрові зорі“ розносили у кожний двір по 3 газети, якщо люди не виписували її?». Відповідь більш ніж очевидна: чутки чутками, а друкованому слову, особливо на селі, люди звикли довіряти, бо ж написаного – сокирою не вирубаєш... Але буває, доводиться і вирубувати, коли справа вже доходить до судової тяганини.
Так нещодавно у Новодністровську відбулося судове засідання, на якому розглядалась позовна заява І. І. Коваля до редакції газети «Дністрові зорі» та А. С. Рябого. «1 квітня 2016 р. у Сокирянській районній газеті „Дністрові зорі“ № 14 (7446) було надруковано висловлювання почесних жителів району стосовно об’єднання громад, зокрема Аліком Степановичем Рябим повідомлено, що: „у Новодністровську тиснуть на керівників: якщо не будуть агітувати за Новодністровську громаду, то їх позвільняють з роботи. Зокрема, так залякував своїх працівників начальник охорони Дністровської ГЕС-1 Ігор Коваль“. Стверджую, що розповсюджена відповідачами інформація є недостовірною, її поширення ганьбить мою честь, гідність, а також завдає шкоди діловій репутації. Враховуючи, що негативна інформація щодо мене, висловлена А. С. Рябим, має характер наклепу (тобто поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу), то така інформація не є оціночним судженням, а отже, підлягає спростуванню», – говориться у позовній заяві.
До суду з’явилася головний редактор «Дністрових зір» Валентина Гафінчук, а підприємець Алік Рябий, інтерв’ю з яким було опубліковано у вище згаданому випуску, написав у клопотанні, що не вважає себе співвідповідачем, оскільки розмова із журналістом була приватною і що погодження на публікацію він не давав, жодних доказів озвученого факту залякування він представити у суд не може у зв’язку з їхньою відсутністю.
І редакцією газети ніяких доказів тиску на людей у суді представлено не було. Цікавим є письмове пояснення відповідача: оскільки матеріал не підписано жодним із працівників редакції, а написана зі слів А. С. Рябого, авторство газети нічим не доведено, тож відповідальність за достовірність викладених фактів «Дністрові зорі» на себе не беруть.
Під час розгляду справи за позовними вимогами та з’ясування істини, сторони дійшли згоди про врегулювання суперечки в добровільному порядку. Ігор Коваль відмовиться від своїх позовних вимог після публікації в газеті спростування.
І стаття із вибаченнями вийшла. Зіславшись на обурення І. І. Коваля та «певне журналістське розслідування», головний редактор районної газети Валентина Гафінчук визнала, що «підготовлена нашим позаштатним кореспондентом публікація є бездоказовою». Також було зазначено, що редакція припиняє свою роботу із анонімним позаштатним кореспондентом-активістом, а також вибачається перед І. І. Ковалем. Ім’я інтерв’юєра Аліка Рябого було скромно не пригадане, обмежившись визначенням «один із респондентів».
Тож читачам варто замислитись про достовірність інформації, що публікується у районці без підписів, як листи  від небайдужих мешканців – а це вже досить довготривала практика видання. Цікаво, скільки таких вибачень було б, якби за кожним наклепом йшов судовий позов. А так, користуючись тим, що комусь боязко, а комусь ніколи займатися спростуванням, рупор гласності району продовжує формувати громадську думку на догоду місцевому феодалізму.

Анастасія Жалюк