Побачивши на екрані, що телефонує класний керівник, одразу зняла слухавку:
– Доброго дня! У вас все добре? – поцікавилась на початку розмови вчителька.
– Дякувати Богу, так...
– Знаю, що ви жінка хазяйновита й ощадна, тому звертаюся до вас із проханням позичити на два тижні тисячу доларів, донька просила допомогти. Чоловік скоро із заробітків приїде, я обов’язково поверну. Напишу розписку, можу навіть під відсотки взяти... – продовжила Валентина Борисівна.
– Удома таких грошей не тримаємо, є певні заощадження на депозиті в банку, скільки саме точно, не знаю — фінансами у нас в сім’ї займається чоловік. Треба його спитати, – оторопіло відповідаю, гадаючи, що ж таке в жінки могло трапилось, щоб звертатися до фактично чужих людей із таким проханням.
– Ну з банку забирати не треба, а може така сума є у ваших батьків? – не зупинялася прохачка.
– Добре, я поцікавлюсь, – не змогла відмовити й одразу ж зателефонувала мамі.
– Хтозна, коли сам опинишся в подібній ситуації, треба допомогти. Та й куди позичальниця дінеться, на дворі – вересень місяць – не буде ж вона через тисячу доларів посеред навчального року кудись тікати. Хай не через два тижні, але все-одно віддасть борг. Вона ж авторитетна й поважна жінка – розмірковувала мама і погодилася позичити гроші, котрі їй вдалося заощадити. Тільки-но ми завершили розмову, як знову зателефонувала пані Валентина. Не минуло й півгодини, як гроші були вже у неї.
Усе відбулося настільки блискавично, що ми навіть не встигли проаналізувати очевидні речі: якщо за грошима звертаються вже до сторонніх людей, значить ресурс рідних і близьких, які зазвичай підставляють плече у скрутних ситуаціях, вичерпано. А отже, ціна питання далеко не одна тисяча у. о.
Звісно, через два тижні кошти ніхто не повернув. Не сталося цього і коли нагадали про гроші, через два місяці. Не дотрималась позичальниця і доброї української традиції повертати борги до Нового року. На той час уже стало відомо, що в подібну халепу потрапило чимало людей. Валентина Борисівна була настільки переконливою, що їй вдавалося навіть вмовляти працівників банків оформляти на себе кредити, які вони і по нині благополучно сплачують зі своєї кишені. Також до рук талановитого педагога потрапило безліч кредитних карток її колег. Просила гроші не лише особисто, а й уміло маніпулювала іншими людьми, аби отримати необхідні суми і у зовсім не знайомих осіб. Знову ж таки, частину боргів за неї довелося сплачувати поручителям. Важко уявити масштаб фінансового ресурсу, який змогла «викачати» із довірливих людей колишній директор початкової школи, але, однозначно, за одне життя чесною працею стільки не заробиш.
Волосся дибки стає і від того, коли дізнавалась, на які потреби вчителька просила у людей гроші. Усе – для доньки: від погашення іпотеки до операції на мозку, комусь навіть сказала, що дитині відріжуть руки (!) – як тут відмовиш?
Насправді керувала пані Валентиною виключно жага до збагачення. Складаючи, ніби пазли, численні розповіді знайомих про горе-учительку, вималювалась картина її участі у якійсь фінансовій піраміді світового масштабу. Шалені суми В. Б. Грищук банківськими переказами відправляла у різні країни під різними іменами, сподіваючись, що ці операції, врешті, зроблять її мільйонеркою. «Мене погубила жадібність, а вас – дурість», – якось спересердя сказала вона своїй знайомій, яка вимагала від неї повернути позичені гроші.
Вражає і мовчазна порука кредиторів. Публічно ганьбити непорядну позичальницю донедавна не наважувався ніхто, тому й протягом довгого часу продовжували безповоротно втрачати свої заощадження довірливі новодністровці. В. Б. Грищук із неабияким хистом продавала свій авторитет, зароблений на педагогічній ниві міста енергетиків. А влітку 2015 року, звільнившись із роботи, виїхала на малу батьківщину – в Одеську область. І звідти «анічичирк», лишень декілька разів відписалась «есемескою», що працює у людей нянею, тому телефоном говорити не може. Справедливості ради скажу, що нам майже третину позики таки вдалося повернути, коли за перемовини із боржницею узявся батько. Але надія отримати усю суму похитнулася, коли дізналися, що позичальниця втратила через борги квартиру. Прикро згадувати, скільки нервів членів сім’ї було витрачено через цю невдалу позичку. Укотре дивуюсь, згадуючи вміння Валентини Борисівни майстерно гасити обурення солодкими обіцянками сплатити борг уже завтра або ж через два дні: «От-от мають надійти кошти, просто якась затримка у банку», – не раз говорила вона.
Про аферистку хотілося написати неодноразово, особливо, коли до редакції дзвонили працівники банків та колектори у пошуках В. Б. Грищук (очевидно, наш номер стаціонарного телефону їй не раз ставав у пригоді при оформленні чергового кредиту). А нещодавно спільнота новодністровців у соцмережі «вибухнула» безліччю коментарів під дописом землячки-заробітчанки: «Вітаю з Днем учителя Грищук Валентину Борисівну! Щиро бажаю їй фізичного та морального здоров’я, доброї пам’яті та чистого сумління (що позичено – то треба віддати)! Дорогі друзі, може, хто знає: де вона ховається?.. Будь ласка, сповістіть мене! Вона позичила в мене кругленьку суму, бідкаючись на хворобу доньки Олечки..., а тепер майже 2 роки зникла і не відповідає на дзвінки...»
Таки багатьох Валентина Борисівна навчила ощадливості та життєвої мудрості, що не варто позичати більше, аніж не шкода безповоротно втратити. А от чи організуються кредитори і подадуть на непорядну боржницю до суду – покаже час.

Анастасія ЖАЛЮК