Раптова негода — сильний дощ — загнала мене в палатку, прикрашену написом «Хотин-Фест» та червоно-чорними прапорами. Біля намету, поряд із меню, дбайливо виведеним крейдою на чорній дошці, розмістився стіл із каскою, простреленим бронежилетом та макетом автомата Калашникова.
Отримавши дозвіл на інтерв’ю, поцікавився, чим сьогодні годують народ.
– М’ясом, борщем, банушем, пловом… Є дуже смачні салати. Ось, дивіться, – продавець показує принаймні чотири види салату. – Свіжесенькі. І козацька смажена картопля. У нас тут злагоджена команда професіоналів, де кожен чітко виконує свої функції. Готуємо тільки на дровах – усе натуральне. Часто помічали, як на фестивалях використовують рідкий дим: стоїть кухня, і два поліна їм вистачає на три дні. Ми ж за два дні фестивалю витрачаємо два складометри дров.
Оглянувши прилавок, я, окрім переліченого, помітив ще курячі крильця, короткі смажені ковбаски і великий градуйований скляний циліндр, наповнений прозорою рідиною. Рідина ця, як пояснив мені продавець, попередньо глянувши навколо, є «водою для душі». А при детальному органолептичному дослідженні виявилась самогоном вищого ґатунку.
Пригадавши стіл із військовим приладдям та червоно-чорні прапори, запитую:
– А з якою метою ви приїхали на цей фестиваль?
– Зібрати трошки коштів для бійців АТО, – пояснює продавець. – Цю кухню заснував мій старший брат, який, починаючи з Майдану, активно підтримав патріотичний рух і натепер є головою правого сектору Чернівецької області. Нажаль, змоги займатись кухнею у нього вже немає, тому я отримав її, так би мовити, у спадок.
– А як ви сюди потрапили? Як дізнались про
«Дністер–ФЕСТ?»
– Через знайомих із Новодністровська. Люди з однієї громадської організації порадили приїхати сюди, – посміхається. – До того ж, фестиваль проводиться на тій же річці, на березі якої розташоване місто
Хотин: з Новодністровськом ми – сусіди по берегу.
– А цей стіл, там де зброя та все інше, — для чого ви привезли це з собою?
Підходить чоловік міцної статури та віком за сорок у камуфльованому одязі. Далі відповідає вже він.
– Це називається інформаційний стенд, – починає. – Ми доносимо інформацію про бійців добровольчого українського корпусу, які на сьогоднішній день, у цю хвилину, виконують свій громадянський обов’язок, захищаючи територіальну цілісність нашої держави.
– Перепрошую, не мав змоги вас знати... – намагаюся встановити особу мого нового знайомого.
– Олександр Паращук, керівник національного визвольного руху «Правий сектор, Буковина».
– А які цікаві експонати у вас є? – допитуюсь.
– У нас є бойове спорядження, автомат Калашникова, інформаційні листівки. Зброя справжня, хоча і виведена з бойового стану. Кожен охочий може підійти, приміряти спорядження бійця, взяти до рук зброю. Можливо, у когось і прокинуться патріотичні почуття та бажання взяти участь у боротьбі за самостійну Соборну українську державу.
– Ви згадали про патріотичні почуття... Як вони відрізняються у регіонах?
– У Чернівецькій області – найскладніші регіони: це частина Глибоцького району, Герцаївський, Сокиряни, ну і, на жаль, Новодністровськ. Це досить непрості регіони у національно-патріотичному вихованні і баченні майбутнього України. Вони перебувають під великим впливом так званої румунізації, російського сліду, церкви московського патріархату. Також хотілося б сказати про настрій населення. Є такий вислів: «Люди втомились від війни». Так, справді, певна частина втомилась від війни, вони забули, що спокій і навіть сьогоднішній захід можливі тільки тому, що десь там є люди, які ціною власного життя це все оберігають. Тому ми продовжимо нести наше бачення до людей і ні політичні чвари, ні економічна нестабільність, ні несприятливі погодні умови не завадять нам розбудовувати національно-патріотичний рух на всіх теренах Буковини.
– А що ви можете сказати про «Дністер-ФЕСТ»? – інтерв’ю поступово підводиться до завершення.
– Дуже приємно, що цей захід відбувається в українському стилі, українською мовою – це все є позитив. Приємно чути гасла «Слава Україні». Це те, до чого ми йдемо.
Подякувавши за приділену увагу і попрощавшись, я зупинився біля печі-пательні, на якій смажилась картопля. На великому чорному диску діаметром до півтора метра заманливо і смачно шкварчали білі картоплини.
Репортаж Ігоря Лалака