Проведення масштабного етнофетисвалю у Новодністровську цього року подарувало безліч вражень відвідувачам і учасникам. Утім для багатьох залишилося загадкою: для чого було кидати гроші «на вітер», запрошуючи на Дністровський берег знаних, а отже, дорогих виконавців, таких як «Гайдамаки» і «ТНМК» та й взагалі влаштовувати настільки грандіозний захід. Фестиваль був безкоштовний, тож про отримання організаторами прибутків не йшлося. Можливо, саме це викликає найбільший подив – і традиційно чутки говорять про «відмивання» значних коштів. Неодноразово лунали закиди і до Новодністровської міської ради, що її дольова фінансова участь у фестивалі – це марнотратство, адже у місті існують проблеми, які можна було б вирішити, направивши гроші туди. Дехто висловлював навіть і таку думку: «Замість того, щоб розважатися, краще б по 100 гривень пенсіонерам роздали!». Ідея розкриття туристичного потенціалу міста енергетиків та відродження української культури шляхом організації гучного заходу наразі зрозуміла далеко не усім.
Своїми висновками та враженнями від організації фестивалю на Дніст-рі ділиться в інтерв’ю Олександр Крутій – наш земляк та співзасновник Благодійного фонду «Smart Angel», партнер Правової групи «Smart Solutions», які виступили найбільшими фінансовими донорами в організації «Дністер–ФЕСТУ-2016» .
Анастасія Жалюк: Олександре, чи було досягнуто мету фестивалю?
Олександр Крутій: Насправді досягнення поставленої цілі не може бути здійснене лише завдяки проведенню одного фестивалю. Мета – щорічне дійство, яке буде впізнавати кожен, а не тільки мешканець Новодністровська чи околиці. Хотілося б вийти на рівень, коли будь-де в Україні, почувши назву міста, одразу мали б асоціацію із фестивалем. Проведення «Дністер–ФЕСТ-2016» – це тільки перша сходинка мети. Чи вдалася вона – про це мають говорити гості. Від себе скажу, що є над чим працювати, хоча початок – непоганий.
А. Ж.: Які висновки щодо організації такого масштабного заходу, над чим потрібно працювати громаді?
О. К.: Однією і, напевне, найважливішою проблемою цьогорічного фестивалю була відсутність у громади поняття того, як взагалі тривають фестивалі, за рахунок чого вони «живуть» і що визначає їхнє майбутнє та довговічність. Фестиваль такого формату – це те дійство, яке покликане, у першу чергу, розвивати регіон за рахунок привернення до нього уваги. Це, однозначно, є рушійною силою, як для культурного розвитку міста, так і для вдосконалення його інфраструктури. А це означає, що участь у проведенні такого заходу мають брати всі, а особливо ті, хто реально зацікавлений у розвитку свого міста, тобто самі мешканці, підприємці тощо. На жаль, не було саме цього. Було бажання мешканців, щоби таке дійство організовувалось кожного року, ми бачили щиру радість у їхніх очах. Проте мене вразило ставлення підприємців, котрі мали змогу допомогти в організації фестивалю, докласти максимум зусиль зі свого боку, аби у організаторів та спонсорів і надалі було бажання боротися за «життя» фестивалю. І як не було соромно, участь «немісцевих» була в декілька разів потужнішою.
Відношення відчувалось однозначне – приїхав цирк шапіто, сьогодні і більше ніколи. У більшості таких людей не має «панорамного погляду» на майбутнє, вони живуть сьогоденням і не вбачають перспективи будь у чому та не мають далекоглядних планів. Можливо, країна їх такими виховала… Можливо, проте я так не думаю. Насправді, все це є індикатором деяких процесів у країні, певного світогляду багатьох громадян. І це дуже прикро. Прикро, коли повністю відсутня культура, відсутнє розуміння того, що не варто чекати: поки хтось тобі щось «дасть» чи «принесе». Багато хто ніяк не зацікавлений щось робити власноруч, щось організовувати, бути причетним до чогось, просто не бути байдужим… Вони втратили далекоглядність і живуть тільки сьогоденням. А якщо з’являється хтось із бажанням щось організувати, із якоюсь ціллю, то люди, про яких вів мову раніше, одразу ж намагаються отримати із цього вигоду, не доклавши жодних зусиль, не допомігши взагалі та не думаючи про те, що можна зробити так, аби була можливість отримати вигоду ще й наступного року, а потім наступного. Мабуть, причина ще в тому, що мешканці просто не розуміють «як це працює». Та й загалом у наших людей відсутнє розуміння такого поняття: як «їсти слона маленькими шматочками». Ми звикли наїстися один раз і не думати про «надалі». Чому так багато приділяю цьому уваги? А тому, що будь-який фестиваль приречений на «смерть» за відсутності підтримки місцевих жителів та підприємців.
А. Ж.: Мабуть, тут варто повернутися до 100 гривень, які, на думку декого, було б варто роздати пенсіонерам, замість проведення «Дністер-ФЕСТу». А хіба не краще, якби, завдяки проведенню щорічного фестивалю, про Новодністровськ дізналася вся Україна як про місто, де можна чудово відпочивати улітку? Тоді б і у пенсіонерів, і в інших мешканців з’явилася б можливість здавати приїжджим туристам свої дачі чи кімнати у квартирах, заробляючи уже тих самих 100 грн, але за добу…
Щодо усвідомлення місцевими жителями того, чи потрібні місту подібні заходи, то гарною ілюстрацією є те, що після проведення «Дністер-ФЕСТу» у 2012 році, незважаючи на позитивні відгуки і учасників, і самих мешканців, він протягом 3-х років так і не зміг реалізуватися. Можна, звісно, виправдовуватись і складною економічною ситуацією і особливо тим, що з 2014 року в країні триває військове протистояння. Хоча фестиваль міг би бути й інструментом збору коштів для наших захисників. Але, швидше за все, не вистачало саме мотивації на місці. Значно легше аргументувати фінансовою скрутою та обмеженими можливостями, бо ж організація таких заходів вимагає багато зусиль великого кола осіб та шаленої відданості справі. А на що потрібно звернути увагу і самим організаторам фестивалю?
О. К.: На саму самоорганізацію організаторів, вибачте за каламбур. Передусім, варто зазначити, що дійство такого масштабу проводилося вперше, команда була молода, тому іноді усім нам просто не вистачало досвіду. Наразі кожен із організаторів фестивалю і ті, хто брав участь у ньому, знають, на що потрібно звертати увагу наступного разу, а чого уникати. Уся робота має бути більш координованою і підконтрольною певним правилам та законам. Щоб не було, як, наприклад, цього разу, коли один із членів оргкомітету чомусь вирішив, що він наділений правом самовільно розміщувати та запрошувати підприємців для участі, надавати їм дозвіл на підключення до живлення від сцени і таке інше. Це виглядає дуже смішно і несерйозно. А так, насправді, усі без винятку дуже старалися і як для першого разу – було добре.
А. Ж.: Чи вбачають організатори та спонсори майбутнє цього заходу, його проведення наступного року?
О. К.: Відповідь на це запитання перетинається із попереднім. Особисто я вбачаю майбутнє і дуже за нього вболіваю. Є багато ідей та планів. Проте, як вже зазначав, – ця справа не може робитися кимось одним. Має бути підтримка та відповідне відношення на місці. Абсолютно таке ж ставлення у спонсорів. Розвивати та допомагати комусь чи чомусь хочеться лише тоді, коли бачиш відповідне бажання розвиватися. Якщо у міста буде бажання надати майбутнє фестивалю – так і станеться. Ніхто не приїде з вантажівкою грошей і не почне щось робити для когось. Має бути співпраця.
А. Ж.: А як щодо вражень учасників-виконавців від фестивалю?  
О. К.: Відгуки в учасників дійсно дуже позитивні. Це приємно. Гарна природа, тепле сприйняття аудиторією. Багатьом сподобалося саме містечко. Ми зі свого боку намагалися зробити все, щоби в учасників були гарні враження від організації фестивалю. Сподіваюся, нам це вдалося.
А. Ж.: Що би хотілося ще сказати новодністровцям у контексті проведеного фестивалю?
О. К.: Насправді було б дуже доб-ре організувати групу волонтерів серед жителів, котрі б опікувалися цим дійством. Приємно був вражений тим, що такі люди є. Думаю, нам усім потрібно спланувати підготовку до такого заходу завчасно та із допомогою всіх небайдужих. А для цього потрібно що? Самоорганізація та єднання! А тому хотілося б сказати одне – об’єднуємося і нумо робити це спільно!