З нагоди відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 31-ї річниці виведення військ із Афганістану, 15 лютого у Новодністровську відбувся традиційний спільний молебень у церкві Різдва Святого Іоана Предтечі, котрий провів настоятель Храму Митрофорний протоієрей Николай Гудима.
Далі побратими на чолі із головою Спілки воїнів-інтернаціоналістів Анатолієм Вольським, секретарем міської ради Наталею Цимбалюк та представниками громади вирушили до пам'ятника та меморіальних дощок загиблим новодністровцям Ігорю Рибіну та Ігорю Кузнєцову, де добрим словом пом’янули земляків і поклали квіти шани. «В очах живих свідків афганського болю, – зізнавалась Наталя Олександрівна, – завжди бачимо те, що вони колись пережили, але вони надто скромні, тож гідно живуть і працюють у нашій громаді. Хочеться завжди дякувати і пишатись, а ще – щоб у нашому місті, у всьому світі був мир і спокій, порозуміння, взаємоповага і щирість та людяність! Ми бажаємо вам здоров’я, а нашим земляками загиблим – вічна пам’ять… Вам, хлопці сивочолі, знову і знову – слова подяки: гордимося вашим прикладом, хай діти беруть від вас усе найкраще!» Як і завжди, дякуючи новодністровцям за шану і пам’ять, помітно хвилювався Анатолій Васильович, а найбільше тому, що тоді, війна гриміла на чужій землі, а тепер доводиться здригатися від страшного горя і звісток про смертельну біду на рідній землі.

Згодом у Залі бойової слави Новодністровського історичного музею його директор Галина Разгонюк організувала тематичну зустрічі «Одвічний біль…» за участю воїнів-інтернаціоналістів. «Саме сьогодні ви вкотре зібрались, щоб традиційно разом згадати в цей пам’ятний день своїх «шураві»-однополчан та всіх тих, хто не повернувся з пекла тієї страшної афганської війни, – привітала усіх Галина Олександрівна. – Більшість із вас достойно пройшли випробування жахів війни в Афганістані. Та в когорті воїнів-інтернаціоналістів є й ті, про бойовий шлях яких нам мало що відомо, бо вони брали участь в бойових операціях, мабуть, секретних, у Югославії, Чехії, Мозамбіку, Анголі, Єгипті, Сирії». Співведуча, заступник директора ЗОШ ІІ–ІІІ ст. із виховної роботи Наталія Миколаївна Квятковська, звертаючись із шаною до кожного солдата тієї війни, продовжила: «Сьогоднішня дата вшанування усіх вас пов'язана із останнім етапом виводу радянських військ із Афганістану, який розпочався 15 травня 1988 року відповідно до Женевської угоди та закінчився саме 15 лютого 1989 року. Афганістан ще довго буде щеміти у ваших грудях, хоча минув уже 31 рік з того часу, як закрилася остання сторінка героїчного і драматичного літопису, як перестали йти похоронки з Кандагара і Гардесі, Джелалабада і Кабула... Ваша, а разом із вами і наша пам'ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Другій світовій війні, назавжди ввібрала в себе біль втрат усіх воєн, і афганської зокрема».
Присутні спільно переглянули документальні фільми про події тих років – відео музей «Шураві», фото-слайди «Рідкісні фото з Афгану» та фоторепортаж «Коротка статистика про афганську війну» і вшанували хвилиною мовчання пам'ять усіх загиблих воїнів та тих, хто відійшов у Вічність уже після бойових дій.
І, звичайно ж, сьогодні, на превеликий жаль, наша рідна земля вкотре за свою історію потерпає від втрат упродовж бойових дій на сході України. Уже п’ять років поспіль ми не можемо спати спокійно, адже знову гинуть найкращі українці, гідні сини і доньки України. Та мусимо цінувати і дякувати захисникам за кожну нову мить, даровану нам у нашому мирному регіоні!
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме тут всі її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на сході і наші земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають найцінніше – життя,
України найкращі сини!
Із побажаннями миру, добра і здоров’я, світлої та щасливої долі завершилася іще одна зустріч, за якою, насправді, так багато тривожних споминів і болючих втрат, щирих мрій та побратимського справжнього єднання упродовж десятиліть, а ще – нетлінної пам’яті про все, що і досі схвильовано бринить за словом «Афганістан».
Інна ГОНЧАР, Галина РАЗГОНЮК