Головна » «Родина, родина: від мами – до сина…»

«Родина, родина: від мами – до сина…»

10 липня 2018 в 9:41 Переглядів: 5536

Саме так захотілось перефразувати відому пісню, якою наш славний земляк Назарій Яремчук стільки літ втішав і продовжує й досі зігрівати наші душі. Саме ця одвічна тема наступності й єдності поколінь спрямувала мою журналістську увагу і просто звичайну людську шану до однієї гарної, дружньої, багатої на родинні цінності сім’ю, із представниками якої знайомилась і спілкувалась у різні роки за різних обставин, а ось із 2015 року волею прихильної долі стала колегою на Дністровській ГАЕС.

Куртиші – із цим прізвищем у філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» асоціюють одразу все: бухгалтерські премудрості, тисячні кілометражі водійського досвіду та чистоту й ошатність! І це все про них: бухгалтера Валентину Михайлівну, фахівця із 47-річним стажем, яка (на диво!) народилась саме у свій професійний день, – берегиню цієї родини, мудру матусю і свекруху й люблячу бабусю, котра ще з далекого 1998 року на ГЕС-1, а з 2006 року на філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС», неодмінно відчуває усі енергетичні ритми; водія Сергія Івановича – старшого сина, який із перших історичних кроків нового підприємства незмінно звіряв і вимірював його гідроенергетичний пульс за кермом автомобіля автотранспортної дільниці; Інну Анатоліївну – його дружину, прибиральницю гідроцеху, що однією із перших стала на варті чистоти і порядку Дністровської ГАЕС; і Дмитра Івановича – молодшого сина, котрий тривалий час не відставав від старшого брата, об’їжджаючи українські простори у потребах будівництва й експлуатації найбільшої у Європі гідроспоруди, а віднедавна, таки залишаючись у компанії «Укргідроенерго», працює водієм директора Дністровської ГЕС-1.

Ось така вона, енергетична династія Куртишів! Кожен на своєму місці віддано працює на благо філій та компанії в цілому, занурюючись у вир нескінченних будівельно-монтажних і пускових робіт і щоразу із гордістю відчуваючи причетність до потужного дихання цієї унікальної гідроакумулюючої електростанції, мимоволі порівнюючи перші етапи будівництва на чистому полі серед василівсько-роскопинських просторів із поступовим усміхом надсучасних споруд і будівель, розмахом обсягів і потужностей та, врешті-решт, силою і величчю людського розуму.

Поєднавши у далекому вже 1972 році сокирянсько-ломачинецько-ожівські прабатьківські корені, щойно народжена сім’я Куртишів вбирала крізь струни своїх предків цілющість рідної землі та науку батьків, ростила синів у любові і праці звивши родинне гніздечко у місті гідробудівців Новодністровську, радіючи згодом обіймам найдорожчих у світі чотирьох онуків та затаєно уявляючи уже й правнучат. Господарюючи тепер на ожівському родинному обійсті чоловіка, Валентина Михайлівна направду владарює й розсадою, і курчатами, і квітами, а ще – довіряючи усі свої роздуми-спогади-мрії такій різнобарвній вишиваній палітрі (долучаючись із рукотворною красою до творчої виставки «Генеруємо енергію майбутнього», започаткованої ПрАТ «Укргідроенерго» на усіх філіях). Енергійна, наполеглива, принципова, відповідальна, із цінним досвідом роботи головним бухгалтером, із загостреним почуттям справедливості, Валентина Михайлівна, як зауважує головний бухгалтер філії Еліна Юріївна Дунаєвська, користується в колективі неабияким авторитетом і шаною, про що свідчить і душевно-тепле «мама Валя» від співробітників. А ще хранителька родинних духовних скарбів із вдячністю Богові милується своїми добрими і люблячими синами і дорогими серцю невістками та їхніми дітками, що повсякчас були і особливо стали віднедавна надійною підтримкою і опорою її вдовиної долі, водночас щасливо будуючи свої власні родинні мости. Таки увібрали з дитинства її хлопці найвищу цінність – шану й любов до своєї сім’ї, котрою рясно мережили кожну днину матір і батько (Іван Олексійович – один із перших новодністровських шоферів, бригадир «КАМаЗ»-истів, що у 1986 році на другий же день після аварії на ЧАЕС вирушив на її ліквідацію).

Кому б не доводилось вирушати у близьку чи далеку дорогу із водіями-братами Куртишами, ті неодмінно знають наперед: буде комфортно, весело, дотепно, швидко і професійно, а якщо іноді складається волею долі – із розумінням і без лишніх слів.

Не нарікає на щоденну рутинну і так часто дуже нелегку працю прибиральниці й Інна: із часом уміло орієнтується зі своїми робочими інструментами межи працюючим краном, монтажним майданчиком та голосом гідроагрегатів. А коли ритми змушують включати додаткові резерви, разом із техпрацівницями буквально доводять до блиску приміщення машинної зали, атріуму, коридорів, аби поважне представництво, перші особи держави та численні делегації відчули, що на Дністровській ГАЕС кожен спеціаліст – відповідальний та сумлінний. Шкода лише, що через утому на напругу так рідко доводиться потім бачити й чути шанованих гостей. Та попри все завжди зостається Інна Куртиш швидкою і спритною в роботі і, що важливо, розуміючою і щиро співчутливою до чийогось болю.

Але як би то все не змішувалось у вирі трудових буднів, межи бухгалтерських звітів та багатокілометрових доріг, усілякої професійної напруги та енергетичного доторку, у цій сім’ї на родинних стрічаннях уникають розмов про роботу і будь-які бесіди про те, що і як діється у їхніх структурних підрозділах.

Та щоразу усі вони, Куртиші, крім звичних сімейних дат, спільно відзначають і ще одне свято – День енергетика, адже практично десять літ енергетична сила і сяєво неодмінно пов’язують і без того їхні міцні родинні струни. Однак, якою не була б напруга на ділянці електричного кола та швидкоплинна Дністрова вода, попри все, як співав наш відомий земляк, «Тільки родина, як вічна зернина, На невмирущому полі життя».

Інна ГОНЧАР