Цьогорічну весну ми, українці, щоразу асоціюємо з довгоочікуваною Перемогою, вірячи усім серцем не просто у розквіт природи, а в омріяне оновлення й очищення землі української од клятого ворога, од смертельних кровопролить, од болю і жахіть, з якими жили останній рік і які огортати втратами долю України упродовж останніх 9-ти років.
Така вона, наша весна: сплюндрована рік тому і ще не заквітчана сьогодні, однак, осяяна світлом неймовірної нашої віри та щирої молитви за воїнів наших, за нащадків, за землю рідну багатостраждальну!
Весна, що принесе у наш календар нові святкові дати, зокрема і День весни, який, згідно з новим законопроєктом, може відзначатися 8 березня.
Весна, яка зігріє наші душі і усміхнеться навколо барвами і світлом УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ!

Заблукала весна між снігами –
Я її у долонях знайду.
Затремтіла весна за вітрами –
Я її на струні проведу.

Забарилась весна у хвилинах –
Я її у миттєвість вдихну.
Зачаїлась весна в тополинах –
Я її до душі поверну.

…Забриніла весна у світанні –
Я збуджу іще сонні гаї.
Заясніла весна в щебетанні –
Я зізнаюсь у всьому її!

Запишалась весна таїною –
Я пишу її перші рядки…
Так запахло навколо весною –
От гайнути би десь навтіки!

Ну як ти, рідна? Що віщує кава
Поміж тривог без світла і тепла?
І що збираєш римами, цікаво,
І де думками й мріями була?
Які слова у барви гаптувала
Під хвилюванні полум’я свічі?
Чи, може, слів було уже замало?
Чи, мо‘, забракло тиші уночі?
Тримайся, люба, воїнам там гірше:
Дощі й болото — виморозив сніг…
Але ж вони співають й пишуть вірші
Про рідну землю й тих, хто вже поліг…
Борися словом, тільки не здавайся,
Дивись вперед, вдих видихом, поплач,
Уже в люстерко більше не ховайся,
Бо ж ти — то я, мій промінь і сурмач!

Прийшла

Прийшла, зітхнула й розцвіла,
Зраділа, лагідно всміхнувшись,
Перечекала і пішла,
До серця мого доторкнувшись.

Так, наче пуп’янок між трав,
Воно щасливо розсміялось
(на жаль, ніхто того не знав,
й воно зізнатись побоялось).

Злетіла, глянула, знайшла
Мене на цьому роздоріжжі,
Майнула вітром, обняла
Й зашепотіла ніжно-ніжно.

Гойдала трепетно в гілках,
Ледь чутно душу хвилювала,
Пливла й тонула у словах
І знов на хвилях виринала.

Горнулась, змінювалась, йшла,
Вгорі виблискувала сонцем,
Ясніла, крилася, цвіла
І заглядала у віконце.

Тремтіла й плакала дощем
І вигравала із краплини,
Душі несла солодкий щем
Від дивовижної хвилини.

Любила, ніжилась, несла
Джерельний спів понад сосною,
Втішала, вірила, жила…
І називалася ВЕСНОЮ.

Із найщирішими побажаннями квітучої весни в душі - Інна ГОНЧАР