Головна » За мить до «ВСЕ» – холодним відлунням обстрілів

За мить до «ВСЕ» – холодним відлунням обстрілів

31 січня 2016 в 8:14 Переглядів: 1412

10 січня ми всі перебували в урочистій ейфорії різдвяної казки, що відчувалася навіть у чарівності самої природи, а недільна днина когось зігрівала особливою атмосферою щирої молитви під час богослужіння, когось тішила радістю родинного спілкування… А от для нього ця дата ледь не стала останньою на життєвому шляху, позначившись на календарі долі холодним відлунням обстрілів, і не тільки…

А рівно 5 місяців тому, день у день, 10 серпня 2015 року під час чергової хвилі мобілізації він, 28-річний новодністровцець Ігор Топала, був призваний на службу – на жаль, так і не потрапивши наступного дня на 8-ий день народження своєї донечки Ніки.

І ось із повідомлення у соцмережі наших активістів ГО «Народна сила» Тетяни і Миколи Данилюків ми дізналися про поранення земляка (ім’я спочатку не називалося), як і про те, що молодий чоловік категорично відмовляється від будь-яких коштів, бо, на щастя, поранення не таке вже й важке. Згодом на власній сторінці Ігоря побачили фото із госпіталя, де в коментарях його щиро підтримували друзі й однокласники, а він бадьоро всім відповідав…

Та далі слів якось забракло. Усі перепитували, хто такий, як сталося, що далі. Хотілося вкотре підняти новодністровців на допомогу, бодай спочатку хоч розповісти людям іще одну історію, що ледь не спопелило оте вже таке ненависне АТО. Але якось затамовувало подих: як зовсім незнайому людину після пережитого викликати на розмову?.. У нагоді стали ті ж соцмережі. І ось я вже почула по телефону упевнений і спокійний голос Ігоря, який погодився поговорити. На ту мить, як виявилось, минуло лише 10 днів від страхітливого жахіття, коли вони із напарником заступили з 6.00 на пост. 9–10 січня у населених пунктах Зайцеве та Майорськ Донецької області ситуація була найскладнішою, там бойовики неодноразово обстрілювали українських воїнів та місцевих мешканців зі стрілецької зброї, великокаліберних кулеметів та гранатометів. Тож уже за півгодини, зрозумівши, що обстріли стають все масивнішими, хлопці тільки-но спустились в окоп… І тут раптом якийсь хлопок…, далі – чомусь кров, а потім – вражаюча реальність: бойового побратима не врятувала каска, на Ігоревих очах тому знесло чи не півголови… А лавина осколків впала на Ігоря, ледь не обірвавши незриму тонесеньку ниточку перед «ВСЕ».

Тепер молодий чоловік просто переповідав про події, де проходили службу лише 6-ий день, але встигли і побачити, і відчути, і, хтозна, скільки разів молити Бога…, бо ж практично за 200–300 м уже хазяював ворог. 2–3 лінія захисту під Опитним, де перебував перед цим, була, як виявилось, тільки невеличкою хмаркою у порівнянні зі смертельною молотаркою у Зайцеве… Не забудеться Ігореві і втрата капітана Національної поліції України, що мав позивний «Барні» – напередодні, 9 січня, офіцер, ризикуючи власним життя, зробив усе можливе, щоб зупинити та вивести цивільний автомобіль і поранену місцеву жінку з лінії вогню. Однак його поцілила куля снайпера…

А далі було лікування у Харківському госпіталі і безмежна вдячність тамтешнім волонтерам, які двічі, а то й тричі на день підтримували нашого земляка. Як виявилось, їх підняла на допомогу запорізька волонтерка Ольга Сторчай, котра раніше опікувалась нашим Сергієм Корнецьким, допомагала його мамі. Тож завдяки харків’янам, зокрема Людмилі Казаєвій, Ігор Топала отримав і тимчасовий мобільний телефон, і м’які іграшки, пошиті ними власноруч для дітей.

Продовжив одужувати Ігор уже майже вдома, у Чернівецькому госпіталі, сподіваємось, що на момент виходу друком чергового числа «Нашої газети» він уже буде в Новодністровську і два тижні своєрідної реабілітації у рідних стінах дозволять бодай хоч трохи забути біду і потішитись у сімейному колі, хоча один із осколків, який медики так і не наважились зачіпати, неминуче вертатиме у той роковий січневий день...

І як би я не вмовляла Ігоря прийняти підтримку земляків, у своїй відмові він був категоричним, пояснюючи це коротко: «У госпіталі я не заплатив жодної копійки, якби потребував, то звернувся б обов’язково».

…А вже коли я поставила крапку у цій історії, між тим продовжилася наша переписка у соцмережі, де все ж окремими невеличкими уривками зі статті уточнювала факти і дати – чим, як виявилось, мимоволі викликала відверту скупу чоловічу сльозу…

А між тим волею випадку до редакції районної газети «Дністрові зорі» надійшов невеличкий, але такий трепетно-глибокий лист Ніки Топала до її батька:

Дорогий татку!

Я знаю, що ти воюєш у зоні АТО в селищі Зайцеве у 2-ій роті 90-го окремого аеромобільного батальйону.

10 січня я дізналася, що тебе було поранено, а твій товариш загинув у тебе на очах. Дуже переживаю за тебе і молюся щовечора за твоє здоров’я.

…Бажаю, щоб ти вдало переніс всі операції й одужав. Швидше повертайся додому. Люблю тебе і сумую!

Твоя донька Ніка Топала, учениця 3 класу Вітрянського НВК»

Хай і надалі захищає тебе Ангел-Хранитель, Ігорю, видужуй, і бережи себе, коли знову повернешся на бойові рубежі, а згодом ми ще неодноразово зустрінемось у затишних обіймах мирного рідного міста.

Інна Гончар