Душа його літає птахом… | novod.info
Головна » Душа його літає птахом…

Душа його літає птахом…

4 вересня 2015 в 2:15 Переглядів: 1453

Яскраво розкошувала перша осіння днина, зворушуючи барвистим розмаїттям квітів та турботами школярів і їхніх батьків, водночас дошкуляючи неймовірною спекою, і ще, на жаль, продовжуючи вражати страхітливими українськими новинами…

Ось у це суперечливе вересневе мереживо невимовною тугою впліталася така відчутна гіркота раптової втрати, що обперезала разючим болем рік тому родину, близьких і знайомих, колег та численних прихильників і шанувальників творчості нашого дорогого і незабутнього Івана Семеновича Нагірняка…

Із самого ранку 1 вересня працівники філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» шанобливо вдивлялись у його привітний погляд, але уже з портрета із траурною стрічкою. Не йняли віри всі, хто звик зустрічати нашого кремезного вусаня і так часто у його незмінному солом’яному капелюсі упродовж майже 6,5 років, коли працював, ні –опоетизовував у книгах, нарисах і сотнях інтерв’ю незбагненно важку і відповідальну роботу будівельників, гідроенергетиків та творців Дністровської ГАЕС. Упродовж року робочий стіл фахівця зі зав’язків з громадськістю та пресою відчував його присутність лише на відстані душі й слова, а кожен, хто знав особисто чи спілкувався з цією багатогранною і до трепету вразливою і небайдужою до долі однієї з найбільших у світі гідроакумулюючих електростанцій, що буде найбільшою в Європі, де встановлюються гідроагрегати такої потужності, котрим не має аналогів у світі; причетністю до історії якої неймовірно пишався, – кожен прожив цей рік, зі смутком перебираючи у пам’яті усе, що зосталося «недо-».

А вже ближче до обідньої пори представництво філії на чолі з заступником директора з загальних питань Василем Андрійовичем Дейнеком – голова профспілки підприємства Людмила Петрівна Маниляк, заступник головного бухгалтера Лілія Михайлівна Мотузок та інженер-програміст Руслан Іванович Волошин і, звичайно ж, разом із дружиною та вірною супутницею упродовж 43 літ нашого направду велетня Слова Євгенією Семенівною відвідали могилу Івана Семеновича. Волею небес ми всі зібралися на такі перші до болю хвилюючі обійми ще у ту годину, коли рік тому наш дорогий колега, друг і порадник долав болі й хворобу у лікарняній палаті, а повертались із цих сумних гостин саме у рокову пору, коли невблаганна стрілка годинника показувала мить вражаючих дзвінків і смс, що минулого року здригали тугою святкову днину. І ось ми зустрітися із промовисто добрим поглядом його таких рідних серцю очей зі щойно встановленого родиною пам’ятника. Перед нами постала розгорнута, наче два крила, книга, між сторінками якої височить хрест; із кольорового фото, зробленого колись сином Леонідом вдома, вдивляється тепер у рідні Ломачинецькі простори наш Іван; неподалік на вічній правді – його дорогі друзі-земляки Яків Гуков, Віктор Нагірняк… А поряд на другій сторінці – «Душа його літає птахом» у зображенні птиці та у цих рядках із автографом знаного у краї та поусюди Майстра слова і літописця Дністровської ГАЕС. З іншого боку, звідки доносять свою таїну Дністрові води, на цих вічних уже Нагірнякових сторінках ласкавиться своїми густими променями з-за хмар сонце, цілуючи Гостру скалу, і Йванове зізнання: «Озираюсь з Гострої скали: тут моє коріння, звідси мої крила…»; а ще духмянить цю місцину своїми щедрими гронами його улюблена калина.

Линуло зворушливе слово Івана Семеновича і з уст його дружини Євгенії Семенівни, яка мужньо, хоч і з останніх сил, декламувала «Люблю наддністрянські простори», а відтак – останнього, відчутно зболеного вірша-звернення до батька…

У промовистому мовчанні з молитвою вдивлялись ми у вічі Івана Семеновича, а барвисті осінні квіти від колективу Дністровської ГАЕС, учительства ЗОШ ІІ–ІІІ ст., з якими низько вклонилася давньому товаришеві директор міського музею Галина Олександрівна Разгонюк, та давніх друзів – Василівського сільського голови Анатолія Васильовича Зеленого, Івана Петровича Гнатюка і Юрія Петровича Лисого рясно тулились до гранітних сторінок серед незбагненно красивих улюблених його краєвидів. Євгенія Семенівна із вдячністю передавала на згадку усім глиняні миски, виготовлені у пам’ять про батька відомим уже майстром кераміки Леонідом Нагірняком, а нам так не хотілось вірити у ту передчасну навічну розлуку, бо довелось торкнутися на прощання долонею лише гранітного аркуша його останньої книги… І вже потім одна із працівниць Дністровської ГАЕС, схвильовано згадуючи минулорічну гіркоту тієї звістки, переповіла неймовірне прощальне і усміхнене «Дівчата, до побачення…», мовлене у сні Іваном Семеновичем першої ж ночі після злету у Вічність…

Інна Гончар, фахівець зі зв’язків з громадськістю філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС»

Фото Руслана Волошина