9 серпня 2017 року відзначив своє 80-річчя Андрій Макарович Шелест, людина, яка присвятила Новодністровську 44 роки свого трудового стажу й більше половини життєвого шляху.
Народився ювіляр на Житомирщині, у великому селі Новоград-Волинського району з квітковою назвою Барвинівка. Багатодітна сім’я мала восьмеро дітей, а коли Андрійкові було лише 10 років, убили його батька Макара і він виховувався в основному старшою сестрою. Закінчивши десятирічку, вступив до Житомирського сільськогосподарського інституту, в якому пройшов три курси стаціонарного навчання. Повернувся в рідне село, працював у школі, маючи гарні організаторські та виконавські здібності, володіючи грою на баяні, створив шкільний ансамбль та театральну групу.
Пізніше Андрій виїхав до Дніпродзержинська, де працював на будові у структурі «Дніпробуду». Там він і зустрів найкрасивішу у світі дівчину Валентину, свою єдину на все життя любов. Одружились із коханою в 1964 році, а через рік переїхали до Канева, де Андрій Макарович працював водієм, механіком, старшим механіком у «Дніпробуді», аж до його направлення на спорудження Дністровського каскаду електростанцій. Керівництво «Дніпробуду» особливо цінували А. М. Шелеста за його професійність, відданість роботі, високу відповідальність, господарські  та організаторські дані. На той час це вже був досвідчений керівник, який пройшов шлях і бетоняра, і водія, і механіка. Тож невипадково саме йому доручили розпочати створення автотранспортного підприємства на Дністровському майданчику будови.
Уперше Андрій Макарович приїхав на Дністер у грудні  1972 року, разом із новим начальником будови тоді ще Могилів-Подільської ГЕС Борисом Михайловичем Малишевим та водієм Іваном Безверхим, так би мовити, з пізнавальною місією. А вже в січні 1973 року, за наказом керівництва «Дніпробуду», приступив до виконання обов’язків начальника філії Автотранс-
портного виробничого об’єднання «Дніпробуду». Разом із ним у перші місяці з Канева та інших місць прибули на Дністер ще близько двох десятків будівельників, яких прийнято відносити до особливої когорти ветеранів будови ДКГВ – першопрохідців.
Гуртожитком для них було приміщення колишнього сільського дитсадка, а навесні – польові намети. А першою базою для невеликого колективу автоколони була побудована власноруч споруда, яка пізніше прийняла вихованців дитсадка «Колосок». Основну базу АТП будували також власними силами, як говориться, «з нуля». І тут дуже доречно знадобилися здібності Андрія Макаровича, як мудрого господаря та організатора, адже все робилося «з колес», усе до дрібниць доводилося доставати й доставляти. А окрім виробничої бази, треба було вирішувати ще й проблеми житла для сімей працівників, які з початком літа почали прибувати до своїх чоловіків.
А сім’я А. М. Шелеста, в якій уже підростали два синочка Сергійко і Олежка і які приїздили в гості влітку 1973 року, терпеливо чекали батьківського рішення щодо переїзду на Дністер. Чекали ще й тому, що Андрій Макарович  більше вболівав за надання житла в ПДУ, які монтувалися один за одним, своїм підлеглим, бо ж розумів, що формувати стабільний колектив без сімей працівників нереально. Його ж сім’я була для нього надійним тилом і моральною підтримкою, тому чекала свого ПДУ аж до 1975 року. На момент переїзду з Канева в родині було вже трійко славних діточок: народилась ще й улюблена донеч-
ка Ірочка.
Безмежною була радість возз’єднання дружної родини Шелестів, у складі якої був ще й рідний племінник Андрія Макаровича – Володя Гордійчук, який із юності опікувався дядьком та його добросердечною дружиною, Валентиною Дмитрівною. Саме завдяки наставництву та порадам Андрія Макаровича його племінник став професійним водієм і донині живе в Новодністровську та працює за фахом, маючи повагу у громаді.
Чимало зусиль, розуму, професійних навиків та особистого часу доклав Андрій Макарович, як керівник важливого будівельного підрозділу Дністровського гідрокомплексу для того, аби створити належну матеріально-технічну базу з комплектом необхідної та сучасної на ті роки техніки. Намагався навчати молодих водіїв навикам володіння сучасними потужними машинами. Колишні підлеглі А. М. Шелеста, зокрема В. І. Нікіфоров, Г. В. Бабич, В. А Дейнеко, С. В. Матрін згадують ті часи і його стиль керівництва добрим словом, а ще додають, що Андрій Макарович вимагав від «канівських» кадрів набагато більше, ніж від інших, доручаючи їм найскладніші завдання: перегонки нових МАЗів, КаМАЗів; «кидав» на КРаЗи і відряджав на Костешти–Стинку; пересадив усіх на потужні БелАЗи. Лише з роками зрозумілим стає те, що робив він це тому, що був впевнений в них, як у собі самому, довіряв їм і покладав усі надії.
У найбільш складних ситуаціях та відповідальних завданнях А. М. Шелест завжди знаходив шляхи їх вирішення, спираючись у своїх міркуваннях на досвід кваліфікованих водіїв. Одним із таких завдань на початку 1978 року, в період форсування споруди БРЗ, довелось виконувати при транспортуванні з Канева 20-метрових сталевих балок (для естакади щебня) вагою 35 тонн. Автотранспортниками було застосовано метод автопоїзда довжиною 30 метрів і двоє досвідчених водіїв – Микола Щур і Григорій Корзюк успішно справились із цією операцією. Зазвичай для доставки такого вантажу потрібно було б задіяти аж 12 машин!
Колектив автомобілістів під керівництвом Андрія Макаровича Шелеста постійно тримав передові позиції у виробничому процесі на будові та почесні місця у соцзмаганні. Так у період підготовки до перекриття Дністра в липні 1977 року протягом трьох тижнів була організована чітка цілодобова робота автоколони, під час якої водії БелАЗів неодноразово досягали рекордних показників. А в липні 1978 року бригада водіїв В. І. Григоряка в напруженому темпі змагання виборола почесне право укладення першого кубометру бетону у споруду Дністровської ГЕС. У міському музеї у залі історії будови ДКГВ та розбудови Новодністровська в експозиції фотофризів-ретро фігурує колективне фото бригади В. І. Григоряка на чолі з керівником АТП –
А. М. Шелестом саме в цей історичний момент.
Невипадково про успіхи колективу автотранспортників згадувалось у багатьох газетних публікаціях багатотиражки «За высокие темпы», а кращі водії вшановувались занесенням їхніх портретів на Дошку пошани ДКГВ та до Книги пошани АТП.  
Андрій Макарович цілком віддаючись роботі, приділяв увагу всьому: чи то дисципліні, чи морально-матеріальному стимулюванню праці, пошануванню ювілярів чи наданню допомоги підшефній школі у підготовці автосправи для учнів. Робота для нього завжди була на першому місці, він усього себе віддавав праці. Навіть у період важкої хвороби просив дружину, аби швидше лікували, бо люди без нього… Про людей він дбав і турбувався повсякчас. Постійно долучав до злагодженої спільної діяльності своїх помічників – громадських лідерів
В. Ф. Глібіщука, В. З. Колісника, В. І. Матвійчука, враховував слушні поради ветеранів – наставників молоді А. Ф. Савєльєва,
М. Є. Демчишина.   
Високий авторитет А. М. Шелеста на будові, за оцінки як підлеглих, так і керівників різних підрозділів, складається не тільки з високої професійності та відповідальності, а й із виняткових моральних чеснот. Його поважали й поважають досі за людяність, порядність, доброзичливість, щирість. Він був вимогливим, але справедливим і в той же час простим, доступним і відкритим у стосунках. У нечасті часи відпочинку він був серед організаторів колективних виїздів на природу, з його улюбленим баяном та піснею…
За особисті заслуги у галузі енергетичного будівництва
А. М. Шелест у 1977 році був відзначений Почесною грамотою Міненерго СРСР та ЦК профспілок галузі. У його трудовому доробку зберігається чимало інших моральних відзнак різних рівнів і відомств того часу. У 1979 році А. М. Шелеста направляють на спорудження Кримської АЕС, де він працював до листопада. А після повернення директор Дирекції  ДКК ГЕС і ГАЕС В. І. Куреньов пропонує йому очолити й створити відомчу структуру автотранспортної дільниці. Знову довелось повторити шлях першопрохідця і на цій ділянці роботи. На посаді начальника цього підрозділу Дирекції Андрій Макарович сумлінно пропрацював до 2005 року.  
Із відгуків багатьох людей, яким доводилось працювати з ювіляром, а також близьких друзів – родин Кіріченків, Фільових, Палка, Степанець можна беззаперечно стверджувати, що такі керівники, як Андрій Макарович Шелест, залишаються в серцях назавжди. Бо ж з ним не тільки працюється легко, з такими, як він, не втрачається віра в добро і справедливість. Він був батьком для всіх, особливо для молодих. Просто чудова людина, Людина з великої букви!
Якось на сторінках нашої газети за 1978 рік в очі впала замітка, в якій йшлося про районний семінар вчителів на базі Новодністровської СШ № 1. Найбільшим успіхом у виставці малюнків учнів  молодших класів відзначено малюнок учня 3-А класу Сергія Шелеста з назвою «Щастя у труді», де зображено палатки першопрохідців ДКГВ на схилі Дністра, який він прокоментував розповіддю про свого батька – першопрохідця Андрія Макаровича  Шелеста.
Летять роки… Багато змін сталося у суспільно-політичному житті країни, нашого міста, кожної родини. Як більшість простих, чесних трудівників, Андрій Макарович дуже болісно сприйняв несправедливий процес роздержавлення майна, створеного колективним трудом, і привласнення його окремими особами. А сьогодні він – на заслуженому відпочинку і вгамовує душевний біль за дітей, за родину, за державу в дачних буденних клопотах. Коттедж Шелестів знайти легко: на його кутку височіє природня «скульптура» – перевернуте переплетення крони аличі, їхній будинок знаходять не за адресою, а лише за прізвищем. На охайному подвір’ї все зроблено руками господаря – Андрія Макаровича. На вході в дім – вишита Валентиною Дмитрівною ікона Божої Матері з молитвою. Рідним і друзям у цій привітній оселі завжди раді.  
Внучка Настуся, коли ще була першокласницею, разом із бабусею Валентиною Дмитрівною склали вірша «Родинне свято», в якому характеризуються всі члени великої дружної родини Шелестів і дідусь Андрій Макарович, зокрема. «Тільки жаль, що ми уже не всі…» – останній рядок цього символічного вірша.
Серця батьків, Андрія Макаровича і Валентини Дмитрівни, назавжди розбиті важкою втратою – передчасною смертю їхніх синів. Дякувати Богу, стимулом їхнього життя тепер стали діти їхніх синів і доньки – внуки Діма, Юліана, Настя та найменшенька правнучка Варвара, яку назвали на честь матері Андрія Макаровича.
Ювіляр і його вірна дружина, які й зараз, у свої поважні роки, залишаються напрочуд красивою парою, випромінюють теплоту своєї любові, щедро роздаровуючи її рідним, близьким та просто хорошим людям. І недивно, що Альона, дружина їхнього покійного сина Сергія, вже з другим чоловіком почуваються в цій родині, як рідні діти.     
Тож із роси і води Вам, дорогий ювіляре Андрію Макаровичу! Хай сторицею повертається Вам людська вдячність і нехай невичерпною буде Ваша життєдайна криниця! Многая Вам літ у парі та родинному теплі!
Від імені ветеранів будови ДКГВ – Галина Разгонюк, директор міського історичного музею