Головна » 9 листопада – День української писемності та мови

9 листопада – День української писемності та мови

9 листопада 2017 в 16:06 Переглядів: 122

День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. Встановлене воно було 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».

За православним календарем — це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця — письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова.

Чернецтво Нестор прийняв у 17-річному віці, пізніше висвячений в сан диякона. Він був книжником з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом. Автор двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст.

Всесвітню славу Нестору принесла справа усього його життя – участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Никона (1073) та Іоанна (1093), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті минулих літ».

Колись цього дня віддавали до школи дітей. Батьки зі школи йшли до церкви та ставили свічку перед образом преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися все життя багато, старанно і завжди. Адже «користь від цього є велика», бо «Хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду».

Традиційно, у День української писемності та мови покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.

Цього дня на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з’ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

Панас Мирний стверджував: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування!»

«Мов поганих не існує в світі, Є лише погані язики», – Анатолій Бортняк.

«Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації», – Ігор Лосєв.

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу», – Ліна Костенко.

«Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя – усе це показник цивілізованості суспільства», – Олександр Пономарів.

«Мова росте елементарно, разом з душею народу», – Іван Франко.

«Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу», – Олександр Олесь.

«Мова – втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмо ïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борiмося за красу мови, за правильнiсть мови, за приступнiсть мови, за багатство мови…» – Максим Рильський.

За матеріалами Інтернетресурсу підготувала Інна ГОНЧАР

***

Мій біль такий, мій страх, моя любов,

Заплетені в калинове намисто…

Чому цей сік, так схожий лиш на кров,

Пронизує мене усю геть чисто?!

Вкраїнкою прийшла я у цей світ

І з мовою вкраїнською зростала.

Чому ж нас хочуть кинути за пліт —

Нам власної державності замало?

От «браття» — щиро, радісно звучить,

Багатства генофонду — в нас із вами!

Чи, може, то братва усе спростить,

Погравшись «геноцидом», як словами?..

О Боже, ти спаси нас від знамень:

Не витримали Щек удвох з Хоривом —

Розколів вистачає що не день!..

То де ж воно, спасительнеє диво?

О мово, наша страднице свята,

Тобою, як хотіли, потурали!

Тепер на наші зболені літа

Ізнов орлині крила вже підняли?

О мово, бережи її, Господь!

«Язик», він може все перемолоти…

То хто ж тікає: розум ачи плоть?

«За» мову українську ми чи «проти»?


Небесне натхнення

До тебе іду я щоднини,

Праотча моя рідна мово!

До слова іду на гостини,

В душі завмираючи знову.

Ще тільки рушаю з порогу –

А небо дарує натхнення,

І йду я, щаслива від того,

Що в мене вкраїнське наймення.

Ось так кожна мить, наче диво:

Являється пісня у звуках

І, як розхвильована нива,

До серця з надією стука.

Минеться осіння негода –

І райдуга барви з’єднає,

Бо мова мойого народу,

Як сонце святе, не зникає!

Інна ГОНЧАР