Головна » 1 вересня - 4 роки по Івану Нагірняку

1 вересня - 4 роки по Івану Нагірняку

31 серпня 2018 в 15:04 Переглядів: 498

Четвертий розлучний вересень поволі ступає на поріг, аби заглянути осіннім сумом у душі рідних, близьких, колег і шанувальників, ставлячи одразу за першим листочком його календаря мовчазну трикрапку… Ми знову, зітхаючи, запалимо свічі пам’яті, подумки повертаючись у його новели і нариси, вірші і п’єси, журналістські нотатки і глибоку й змістовну публіцистику, а ще більше – у миті втішного і цікавого спілкування з ним, нашим добрим і мудрим, щирим і відданим літописцем історії рідної землі й Дністровської ГАЕС зокрема (де останні роки працював фахівцем зі зв’язків з громадськістю), Почесним жителем рідного села Ломачинці та міста Новодністровськ Іваном Семеновичем Нагірняком.

Родинним і дружнім колом відвідаємо його могилу серед рідних Ломачинецьких просторів, звідки рукою подати до його улюбленої Гострої скали, де неодноразово стрічався із поетичними побратимами, довіряючи прабатьківській землі свою віру, біль і сподівання. Комусь вдасться вклонитися його лагідному погляду з меморіальної дошки біля міського Будинку культури, де кілька років був директором, хтось неодмінно заглянув до його любої і найдорожчої подруги, дарованої Богом, Жені… А когось дивовижним духом рідного краю покличуть і зватимуть іще на добрі гостини його книги, аби сколихнути у єдиному оберемку Нагірнякового СЛОВА і людяність, і далекоглядність, і сердечність, і віру, і її, всеосяжну любов. І все тому, що обдарувала доля наш край цією винятковою, по-весняному сонячною людиною, водночас по-осінньому боляче осиротивши уже чотири роки як…

У переддень найсумнішої дати, у відповідь на спогади друзів і колег у Фейсбуці, Євгенія Семенівна написала: «Світла пам’ять про справжню Людину без краплиночки фальші... Він так любив життя, так прагнув справедливості і добра для всіх... Такі важкі випробування випали на його долю, як і на долю рідної України. А все сприймав серцем, а воно ж не кам’яне,... і не витримало... Ваня був на диво світлою і мужньою Людиною. Хай пам’ять про нього залишиться в серцях всіх, хто знав його, хто читав написані серцем новели, п’єси, нариси, вірші... Вічна пам’ять!»

І вкотре цитувала свого любого Івана:

Не ремствувати і не вити/Втлумачую собі.
Усміхнено, натхненно жити/Буду прагнуть в путі,
В каятті, у борні, доланні/Крутозлиднів й хащі незгод
І удача, і доля-пані/Все ж торкнуться серця мого.
А як ні, то хай вітер буйний/Принесе крізь сніги весну,
Й соловейко – мій брат приблудний/Розіллє щемну пісню, оту
Про єдину, милу Вкраїну –/Сонцевруну радість Різдва,
Де дитинства світла стежина/Від батьківського в’ється гнізда
2006 р.»
Пам’ятаймо…, шануймо…, цінуймо і читаймо!..
А він прийде зі щедрим перевеслом,
Немов на сповідь, сяде за столом
Й оте прозріння, взявши наче весла,
Стежки крізь серце вимостить селом.
 
Запалить світло щиро у долонях
І озирнеться з Гострої скали,
Жіночу долю, схожу так на сонях,
Відлунням стріч зігріє межи злив.
 
Тоді зачне із юності мелодій
І таїнством у празник зазвучить,
А поглядом в літа́́, як той добродій,
Окрилені всі долі заяснить.
 
Засвітить всі вогні вже вереснево,
Енергію мережачи в слова,
І росами й коріння, і дерева
З любов’ю одягатиме в дива.
 
Неначе пастушок, в прощальне літо
Всіх поглядом сердечно обведе
І яблуками ранніми зігрітий,
За обрії у вирій відійде…
(Уважний читач таки упізнав і пригадав назви 16-ти книг Івана Семеновича Нагірняка)
30.08.2018

Інна ГОНЧАР