Головна » Вплітаючи у спомин голоси…

Вплітаючи у спомин голоси…

10 травня 2018 в 10:16 Переглядів: 140

І ще один травень – у спогадах про ту війну, молитвах за загибими рідними й земляками, із нестерпним болем та невимовною тугою – про війну нинішню та її жахливі втрати; зі щирими мріями про НАШ мир на рідній землі…

АЛЕ уперше в Новодністровську – без них… Символ Перемоги й любові, відданості й вірності, останні зі славної когорти ветеранів війни у нашому місті, подружжя Любові Марківни та Федора Харлампійовича Моргуненків стрічає цей травень поглядом з Небес…

Наче вчора, літня прохолода вранішньої пори 21 серпня 2017 року, на жаль, принесла болючу звістку – Новодністровськ втратив свого найстаршого жителя – на 101-ому році життя відійшов у Вічність Федір Харлампійович Моргуненко… А ще 19 лютого погожий полудень зібрав чималу делегацію новодністровської громади, а по-особливому осяйні погляди, квіти, дарунки свідчили про велику радість і гордість причетності до такої вагомої події, яка вперше в історії міста енергетиків вималювала таку неперевершену дату – його 100 літ…

Поважний володар 4 бойових та 13 ювілейних медалей, трудових відзнак – ордена «Знак пошани», медалі «60 років ГОЕЛРО» та «Ветеран праці», а також сучасних високих державних відзнак – ордена Богдана Хмельницького ІІІ ст., медалі «За мужність», із серпня 1975 року пов’язав свою долю із нашим містом, обіймаючи посаду заступника начальника будови з загальних питань у структурі Управління будівництвом Дністровського комплексного гідровузла.

…А згодом заплакала осінь із самої ночі… Новодністровськ втратив свій символ Перемоги, звитяги, відданості й любові – увечері 9 листопада на 96-ому році відійшла у Вічність Почесний ветеран України, Почесний житель Новодністровська і таки направду наших вдячних душ, Відмінник народної освіти УРСР, яка упродовж 30 років очолювала Раду ветеранів міста, Любов Марківна МОРГУНЕНКО…

Іще 18 вересня своє глибоке шанування та гордість відчували усі за причетність до долі особливої людини в Новодністровську, чия непроста, але таки щаслива доля по-осінньому щедро замережилась неймовірним 95-річчям!

Усього лише 2,5 місяці змогла вона прожити без свого любого чоловіка – Федора Харлампійовича, з яким у парі мандрували життєвими шляхами із 1944 року, хоча офіційне одруження довелось відкласти до 46-го…

Спочивайте із Богом, шановні наші ветерани, хай Царство небесне прихистить ваші добрі і віддані своїй Батьківщині та людям душі!..

Світлій їхній пам”яті присвячую…

Вдивляюся навколо мимоволі

У миті урочистої весни

Й шукаю хоч би десь на видноколі

Усмішку між бузок такий рясний.

Уперше я крізь сльози так шукаю:

Ні голосу не чую, ні порад,

Уперше їх із Травнем не вітаю –

Без них уже і свято, і парад…

У споминах усе тепер віднині:

І фото, і газетні сторінки,

І зустрічі святкові у родині

Й присвят такі схвильовані рядки.

В минулому за нинішніх тривоги –

Бо Вічність спланувала свій політ…

Пішли і не діждались перемоги

На рідній і згорьованій землі.

У парі оберегом вже крилатим

Ізранку – в краплях першої роси

Вітають із небес вони це свято,

Вплітаючи у спомин голоси…

Із глибокою шаною – Інна ГОНЧАР