Головна » «Ольга Кобилянська – величава квітка Буковини»

«Ольга Кобилянська – величава квітка Буковини»

5 грудня 2018 в 14:40 Переглядів: 98

Так промовисто назвала літературно-музичні гостини педагог великої і небайдужої до рідного слова душі Майя Дриган, запропонувавши своїм вихованцям-десятикласникам Новодністровської ЗОШ ІІ–ІІІ ст. поринути у незбагненно глибокий світ Буковинської орлиці у напрочуд вдало створеній атмосфері Новодністровської міської бібліотеки. На великій картині, збереженої у фондах міського історичного музею, серед принадної тиші Буковинських Карпат, здавалось, завмерла мить захопливого діалогу двох велетів Слова – Івана Франка та Ольги Кобилянської. А поряд – змістовна виставка творів знаменитої буковинки, котра одна з перших в українській літературі звернулася до відображення долі і прагнень жінок-інтелігенток, що хочуть вирватися з міщанського середовища, і при всьому тому завжди залишалася справжньою жінкою.

Саме 27 листопада, у день 155-річчя славетної землячки, читальна зала дихала поусюди минулим, у якому жила, творила, «плакала поезією в прозі» пишна троянда української літератури – Ольга Кобилянська, на розмову про котру гостинно запросила товариство завідуюча міською бібліотекою Людмила Мідріган і передала слово ініціатору цього незвичайного уроку Майї Миколаївні. Із перших хвилин її розповіді на фоні вдало підібраного музичного супроводу усі присутні пересвідчились в особливій манері зацікавлювати навчальним матеріалом зокрема і літературними скарбами в цілому, притаманній саме цьому педагогу, яка не просто залюблена у рідне слово, а уміє навчаючи захопити, водночас, мимоволі захоплюючи, майстерно навчати, мудро підказувати і просто – направду бути НАвчителем!

А між тим завдяки старанним ученицям-десятикласницям слово за словом, сторінка за сторінкою ми всі по-новому відкривали для себе життєву і творчу історію звичайної-незвичайної жінки, письменниці, улюбленою порадою якої для оточуючих було «завершувати кожен день книгою». І не просто слухали, а підсвідомо уявляли саме ось ту Ольгу Юліанівну, котра, як згадував співробітник «Буковини» Денис Лукіянович, «чарувала своєю появою, вдачею і своїми речами. Була вона струнка, висока, смаглого лиця, брюнетка з незвичайно живими огнистими очима. Крім такого симпатичного вигляду, брав у полон ніжний, тихий тон у її бесіді та й якийсь глибоко затаєний смуток, що в хвилі радості і на знак вищості грав легкою, мимовільною усмішкою».

Мені ж, запрошеній на це літературне стрічання із «царівною духу», було надзвичайно хвилююче згадувати таке ж 27 листопада, але 2006 року, коли у літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської у Чернівцях – у невеликому одноповерховому особняку, першій власній оселі видатної української письменниці, під час перших урочистостей з нагоди заснування отримала диплом лауреата літературно-мистецької премії (яка віднедавна вже має статус Міжнародної) імені Ольги Кобилянської у номінації «Поезія». Таке визнання здобувають щороку за найкращий літературний, художній або публіцистичний твір, наукову розвідку про життєдіяльність сучасної жінки в Україні, становище її в суспільстві, ситуацію щодо гендерної політики в державі; а засновниками премії були редакція газети «Буковинське віче» на чолі з Вірою Китайгородською та дирекція туристично-готельного комплексу «Буковина» – Валерій Чинуш.

У відповідь на запрошення я з приємністю подарувала і педагогу, і бібліотеці, і музею літературні альманахи, в котрих розміщено мої вірші та журналістські матеріали.

Своїми рясними на талант нотками збагатили цю зустріч талановиті і знані у нашому краї новодністровські виконавиці – вчитель закладу Наталія Власюк та цьогорічна випускниця Анастасія Чабан, котрі додали цій мистецькій композиції особливого буковинського пісенного колориту.

Як і завжди, на відстані небайдужої душі у цьому колі була і директор міського історичного музею Галина Разгонюк, котра неодноразово у творчому тандемі з Майєю Дриган організовувала пам’ятні уроки-екскурсії для учнів, що неодмінно зачіпають найтонші струни єства.

Ось так усім спільно вдалося майстерно виплести яскраву канву життя і творчості нашої славетної землячки, до творчості якої, як зазначала письменниця Соломія Павличко, «ми й сьогодні приходимо по естетичну насолоду і знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі».

Тому і згадались мені мої рядки присвят, написані свого часу до конкурсної добірки «Жіноча доля» на здобуття премії ім. Ольги Кобилянської:

Я біля вашого рояля

Одна розгублено стояла.

Всміхалась осінь за вікном

В очах заплаканих алей.

І у мовчанні цілий світ

Я із надією питала:

«Чи можна поряд у житті

Зустріть Людину між людей?!»

 

Горіло світло над столом,

Душа за всім спостерігала:

Ішла Царівна поміж рос,

До щастя линучи крильми.

Гірська орлиця в кожну мить

Букети осені збирала

І виглядала ще крізь скло

Нових вітрів за ворітьми.

 

Мовчав покинутий рояль,

Змарніла вишивка у тиші,

Годинник мовчки віддавав

Хвилини болю й самоти.

Жіноча доля ж попри все

В сльозах всміхається і пише

Рядки любові і розлук,

Надії й болю гіркоти.

 

 

***

Осінь мандрує на всій Буковині,

Тихо шепоче кругом падолист.

Скільки для щастя потрібно Людині,

Щоб два крила до небес піднялись?

 

Ниточка щастя сама собі в’ється

Десь від самотності й між суховій.

Жінці себе відчувати вдається

Просто Царівною в долі своїй?

 

Де ж тая доля – блукає у тінях,

Надто спішить, помилившись в думках?

Жінка – то погляд тривожно-осінній

Чи запізнілої радості птах?

 

Осінь дарує тепло на прощання,

Листя зітхає на голій землі.

Жінка для когось несе сподівання,

Прагнучи теж у щасливий політ.

 

Інна Гончар