Головна » У Всесвітній день осіб із інвалідністю відбулась зустріч у міському музеї

У Всесвітній день осіб із інвалідністю відбулась зустріч у міському музеї

5 грудня 2018 в 16:00 Переглядів: 121

Неймовірна тепла і душевна атмосфера зігріла усіх, кого запросила невтомна директор міського музею Галина Разгонюк на родинне стрічання, аби пошанувати долю і життєву снагу тих, кого гуртує день 3 грудня.

Символічно, що співведучою цього разу стала голова міської Спілки інвалідів, відома художниця й активна спортсменка Ганна Рутковецька. Зі щирими словами вдячності про неї продовжила фоторозповідь Галина Разгонюк.

Про те, як працює у місті програма «Турбота» і як живеться людям із інвалідністю, розповіли фахівець УПСЗН Зінаїда Куртиш, директор Терцентру Юрій Ротар, директор Новодністровськоі філіі центру зайнятості Валентина Вовківська.
Ганна Рутковецька щиро і з неабиякою повагою розповіла про досягнння і творчі скарби спілчан, вручивши багатьом Подяки міської Спілки інвалідів.
Щемним поетичним доповненням став виступ Лариса Стародуб, котра з душею прочитала мої віршовані роздуми «Терези долі».
А справжнім музично-поетичним щедротним дарунком став чудовий виступ наших «Співучих бабусь» під керівництвом Валентини Федишиної - віршовані місточки між пісенними сувенірами майстерно робила Олена Богуцька. А смачним фінальним акордом їхнього виступу стали домашні вареники, якими «Бабусі» радо пригостили голову Спілки.
Усі гості й учасники зустрічі розходились додому із чудовими дарунками від ведучих: печивом та особливим рецептом - щастя!

Всесвітній день осіб із інвалідністю - це не свято! Це день подяки особливим людям та їхньому найближчому оточенню за щоденну боротьбу, надію та любов до життя. За право жити, навчатися, працювати, любити... Бути... 
 
***
Якби ж хто знав, як вибрати ту долю?
Так мріється про дивні береги!
Та що, коли кидає тебе в болі
І навіть у безвихіддя круги?!

Комусь не вистачає до бажання
Всього лиш пару сотень ще банкнот,
А хтось і попри скруту та ридання
Життям своїм виборює джек-пот…

Усе у цьому світі так відносно:
І сльози геть по-різному бринять,
І Бога всі по-своєму ми просим,
І межі в нас по-всякому стоять.

Комусь ще б гардероби обновити,
Землі дохапать, ще одне авто,
А хтось з самим життям, немов з кредитом,
З відмотками зашкаливши за сто!..

Коли ми часто б’ємось крізь невдачі,
Щоразу нарікаєм на талан,
Погляньмо на отих, хто не заплаче
І жне щоднини свій життєвий лан.

Погляньмо, як під музику танцює
Любов на інвалідному візку…
Спинімось, бо шедевр новий малює
Безрукий хтось в терновому вінку…

Ось так на терези ми викладаєм
І болі, й мрії, й розпачі, й жалі,
Та тільки от щоразу забуваєм,
Якого кольору перерваний політ…

***
Юрій Пацан
На тлі березневому світиться вечір,
душі згубилися десь в самоті, 
сіра буденність спадає на плечі, 
вогник ледь тліє, що так блискотів...

Раптом у дотиках ніжного вітру 
поряд така забриніла струна – 
ген, відкриваючи диво-палітру, 
подихом свіжим явилась весна!

І обійняла в п’янкому звучанні 
плетивом музики всіх кольорів, 
перетворивши цим щирим єднанням 
день чорно-білий в гармонію слів.

В ніжно-притишену лагідність миті,
в щедрі принадності плеса ріки, 
в дихання чисте у сонячнім житі
і в дивину, що дарують зірки.

І у зворушливість квітоцілунку, 
у мерехтіння, де сяде рядок. 
Кольором серця защедрило лунко
все...,
що ховав інвалідний візок.

***
У сповіді бувають різні очі,
Заховані за болі і страхи,
Коли уже не віриш і не хочеш
І бідкаєшся спомином лихим.

А потім, підкидаючи, мов пасмо
Волосся розкуйовдженого в дощ,
У погляді, що в росах своїх гасне,
Заблудишся, неначе в’ялий дощ.

У сповіді бувають різні звуки,
Мовчанням заяскравлені до сліз –
Коли уже несила взяти в руки
Усе, чого візник вже не довіз.

Заплющуєш розгублено всі струни
І кажеш одним подихом їм: «Чш-ш-ш…».
У хмарі, що наляканою суне,
Малюєш щось затаєне хутчіш…

(с) Інна ГОНЧАР

Репортаж Інни Гончар