Головна » Золотим сплетінням життєвих стежин

Золотим сплетінням життєвих стежин

31 липня 2017 в 17:00 Переглядів: 507

День 22 липня нічим особливо не вирізнявся з-поміж інших літніх аж занадто сонячних і навіть спекотних днів, аж до того часу, коли опівдні увагу новодністровців різного віку привернула напрочуд яскрава й колоритна святкова хода: молодий красень із короваєм на вигаптуваному рушнику, уважний фотограф, усміхнена молода жінка і… навдивовижу несхожа ні на кого пара… молодят, хоч і доволі поважного віку. Чому саме молодят? Бо ж перше, що так кидалося в очі, то – справжнісінька фата і весільні букети у нього і у неї! Цей невеличкий, так би мовити, кортеж, вийшовши зі свого під’їзду, рушив Центральною алеєю, а згодом, зворушуючи все більше і більше перехожих, повернув до Алеї закоханих – ось так єдині, мабуть, у нашому місті, і таки уперше в історії нещодавно створеного арт-об’єкта, що набуває дедалі більшої популярності і прихильності серед молоді, свій ювілейний замочок почепили на стилізованому дереві кохання Надія Іванівна та Іван Митрофанович Перепеліцини, котрі рівно 50 років тому, 22 липня 1967 року, стали на рушничок щастя.

Тож тих кілька десятків хвилин творчого неспокою – творення сюжету разом із колегою із «Реал ТБ» Ольгою Кучуркою – ми бачили, відчували, вражалися, хвилювалися, сміялися, насолоджувалися, вітали, переймалися і втішалися, та, насамперед, розуміли: коли люди самі вміють і хочуть влаштувати своє ж свято, тоді все неодмінно виходить і всі оточуючі із задоволенням долучаються до атмосфери задоволення!

Золота серія фотосвітлин із онуком Богданом, донькою Наталею, зятем Олександром і друзями, що долучилися до весільних поздоровлень саме на Алеї закоханих, справді надихала на щастя! А в момент, коли подружжя кріпило власний замочок, чомусь романтично тремтіли душевні струни у всіх і нестримно бриніли сльози радості: п’ять десятків літ поруч і в горі, і в радості, серед буднів і свят – це не просто почуття, це віра, мудрість, сила любові, труд душі і сплетіння життєвих стежин, а ще – уміння попри все і всупереч усьому дарувати один одному свято!

Вони усміхнено дякували за незабутні миті, бажали усім подружнього довголіття, переповідали родинну історію про цю ж саме фату, у якій мама золотої нареченої святкувала своє золоте весілля, ніжними обіймами і поцілунками під наше «Гірко!» зворушували перехожих, ласкавим дотиком долонь йшли назустріч один одному у золотому вальсі і щасливо пригощали ігристим шампанським… І вже коли під веселі вигуки та музику подружжя Перепеліциних рушило до кафе, навколо ще довго витав дух любові, який вони зберегли і розцвіли з ним через 50 літ у щасливій позолоті.

Інна ГОНЧАР